«Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам. І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого. Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас…»
П’єса «Міра за міру» Шекспіра цілком заснована на Ісусових заповідях, представлених у вірші 7:2 Євангелія від Матвія. Ця п’єса вважається комедією, має благополучний фінал, але більшість її сцен – похмурі і хвилюючі. За сюжетом, Анджело – благородний, але суворий лорд – стає правителем Відня на час відсутності герцога Вінченціо в місті (насправді герцог не поїхав, а непомітно спостерігає за своїм заступником). Анджело, спираючись на древній закон, засудив до смерті Клаудіо за скоєний ним тяжкий злочин. Ізабелла, сестра засудженого, благає зберегти йому життя і попереджає Анджело, що самому судді колись знадобиться прощення, яке Бог дарував через Христа:
- Що ж буде з вами
- Коли прийде верховний суддя
- Судити вас? О, подумайте про це –
- І милості дихання повіє
- З ваших вуст, і станете тоді
- Ви новою людиною.
«Міра за міру», акт 2, сцена 2
Анджело відмовляє Ізабеллі, але його охоплює сильна пристрасть до дівчини. Цей неправедний суддя обіцяє пощадити брата Ізабелли, якщо вона відповість йому взаємністю. Сюжет набуває несподіваний поворот, коли підлість Анджело розкривається, і він сам благає про заслужену смерть. Але герцог збирає все павутиння інтриги і прощає всіх. У цій п’єсі Шекспір говорить про прощення і справедливість у християнському сенсі. Єдиний Бог, Який, здавалося, покинув світ, насправді завжди був поруч, – звичайно ж, в особі самого Ісуса. Він викриває людські гріхи і самовпевненість, але дозволяє прощенню стати вище, ніж справедливість. У цьому полягає загадка, над якою варто подумати.
І ця загадка лежить в основі цього уривка з Євангелія. Ісус строго застерігає нас від засудження інших людей. Звичайно ж, це не означає, що жоден християнин не повинен вибирати професію судді. Господь хоче, щоб у Його світі панував порядок, щоб будь-яка несправедливість завжди виявлялася викритою. Ісус каже не про професійних суддів, а про тих людей, які люблять життєві «пересуди», уявляючи себе охоронцями моральності.
У вірші 5:20 Ісус назвав таких людей книжниками і фарисеями, хоча з історичних джерел ми знаємо, що багато реальних фарисеїв були щирими, лагідними і благочестивими людьми. Але ця впливова релігійна група в епоху Ісуса проводила безкомпромісну політику дотримання всіх встановлених стандартів, коли кожна людина спостерігає за кожним.
У багатьох країнах така ж атмосфера підозрілості досі існує у сфері сексуальних стосунків. Сьогоднішній моралізм часто схожий на жорстокість навіть у такій благородній справі, як захист довкілля: сусіди шпигують один за одним, стежачи за тим, щоб усі правильно розподіляли своє сміття по контейнерах. Вони так само бояться «забруднення», як колись фарисеї, що боролися за дотримання ритуальної чистоти.
Ісус застерігає від подібного «суду». Це не означає, що в нас не повинно бути високих принципів. Але спокусу вишукувати в інших недоліки чи хиби – цю спокусу зображувати із себе Бога, а значить, акторувати, «лицедіяти». Можна уявити, що чекає на таких людей: до них будуть застосовані ті ж мірки, якими вони міряли інших. Ми повинні зауважити, що Ісус не унеможливлює допомогти ближньому «витягнути сміття з очей». Він зовсім не заперечує суспільну мораль, але попереджає тих людей, які присвоїли собі право говорити від її імені, що їм слід поглянути в дзеркало і гарненько розібратися в собі.
Що ж має на увазі Ісус, кажучи про псів, свиней і перли? Чи не натяк це на те, що деякі люди не гідні залучитися до святинь? Схоже, що в даному випадку йдеться про розподіл між євреями та іноземцями. В епоху Ісуса «псами, собаками» часто називали язичників, і тільки для них розводили свиней, оскільки євреї не їли свинину. Здається, Ісус намагався попередити Своїх учнів, щоб вони не намагалися пояснювати значення Царства Небесного тим людям, які не розуміють навіть законів життя євреїв. Таке тлумачення відповідає віршам 10:5-6 Матвія і тексту 15:8 Послання до Римлян, де сказано, що Євангеліє призначене тільки для євреїв. Після страти і воскресіння, звичайно ж, усе змінилося, і Євангеліє має стати відомим усім народам. Але апостоли повинні були зберігати Євангеліє так, як священнослужителі в Храмі бережуть свої святині. І хоча ми зараз живемо в новому світі, де Євангеліє відкрите для всіх, було б правильно як і раніше вважати послання про Царство чимось таємничим і прекрасним, що треба цінувати і берегти.