«Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому. Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому гадину? Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього! Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки.»
Я ненавиджу збір коштів на будь-які потреби, хоча багатьом людям це заняття подобається. Я взагалі не люблю про щось просити, тим більше просити грошей, тому в мене нічого і не виходить. У багатьох країнах духовенство і люди, які тим або іншим чином пов’язані з церквою, легко і охоче просять кошти на благі справи, але мені це здається важким і незручним. Тому я насилу міг повірити написаному в цьому уривку.
Чи дійсно Бог подібний до земного батька сімейства, готового дати Своїм дітям усе, що вони побажають? Чи дійсно Ісус дає нам таку чудову обіцянку, не обмежену жодними умовами?
Мені здається, що наша нездатність вірити в це пов’язана не стільки з браком віри в Бога, скільки з чимось схожим на моє небажання просити грошей. Можливо, мене, як і багатьох людей, з дитинства привчили нічого не випрошувати. Таким людям здається, що в Бога є куди важливіші справи, ніж виконання наших миттєвих бажань.
Та все ж не можна применшувати значення однієї з найважливіших обіцянок Бога, даних у Біблії. Можливо, просити чогось у Бога – цілком природно, а наша відмова спантеличує і засмучує Бога? Чому Його діти ні про що не просять?
Звичайно ж, Божою щедрістю легко зловжити. Усі ми знайомі з такими карикатурами: «О Боже, – благає хтось, – купи мені «Мерседес»!» У посланні Якова (4.3) є строге попередження про подібного роду прохання і обговорення того, що повинна містити в собі молитва. Але наша біда в тому, що ми навіть про найнеобхідніше не готові просити Бога. А «найнеобхідніше» – це не лише високі духовні, але і звичайні життєві потреби, і Господь так само стурбований нашими потребами, як і ми самі. Прийнято просити в Нього дарувати нам святість, упокорення та інші чесноти. Але якщо Він наш Отець, то давайте звертатимемося до Нього як до Отця, а не до якогось бюрократа чи диктатора, який не бажає бути обтяженим нашими буденними і недоречними проханнями. Тільки Богу вирішувати, чи занадто Він зайнятий для нас або ні. Той факт, що десь йде війна, десь голодують люди і відбуваються землетруси, нещасні випадки, вбивства, пограбування, – це проблема керівництва ООН. Господь засмучений усім цим і, звичайно ж, піклується про тих, хто страждає, але не забуває і про нас. І якщо Господь каже, що в Нього вистачить часу і любові для нас, ми повинні прислухатися до Його слів.
Якщо ми будемо розумними дітьми, то розділимо Його турботу про скорботний світ, що страждає. Ми захочемо молитися про нього більше, ніж про себе. Але разом з молитвою про Царство Небесне, якою Ісус навчив нас, Він навчив нас молитися і про те, що нам самим треба тут і зараз. Так що ж нас зупиняє?
Можна заперечити, що ми палко просили Його про щось, але це не допомогло. Що ж, молитва була і залишається великою загадкою. Коли Бог каже «ні», ми дивуємося, чому Він, нескінченно мудрий, могутній і люблячий, не може дати кожному все, що просить. Але є одна знаменита фраза, сказана архієпископом Вільямом Темплем: «Коли я молюся, збіги відбуваються, а коли не молюся, то їх немає». Мудрі сучасні християнські мислителі дійшли висновку, що Господь не бажає, щоб Царство Боже настало негайно. Бог працює з важким матеріалом як майстер, а молитва – це спосіб, яким частина матеріалу сприяє майстрові, а не опирається йому. Ми не зрозуміємо, як усе влаштовано, поки не зустрінемося з Богом лицем до лиця, і цей факт лежить в основі християнства.
Отже, звертайтеся до Господа так само, як до свого земного батька, і давайте Йому знати, як йдуть у вас справи. Просіть, шукайте, стукайте і дивіться, що станеться. Будьте готові до сюрпризів і несподіванок, але ніколи не думайте, що Господь може вас залишити. У цьому головний сенс усієї Нагорної проповіді, знайомство з якою вже добігає кінця.
Вірш 7:12 фактично узагальнює те, про що говорилося у віршах 5:17-20. Ісус прийшов не для того, щоб скасувати, а щоб виконати Закон і пророцтва. Але Він покаже Ізраїлю істинного Бога, навчить людей праведно жити, вірити, любити, слухатися Його і виконувати Його волю. Усе це можна сказати одним реченням: «Чинить з людьми так, як ви б хотіли, щоб вони чинили з вами». Ісус не був першим або останнім духовним учителем, хто запропонував це «золоте правило». Але любов Його Небесного Отця, яка лежить в основі вчення Ісуса, відрізняє Його від усіх, хто казав подібні речі. А християн має відрізняти (але, на жаль, не часто відрізняє) розуміння того, що Бог любить їх, так само як і готовність підкорятися Його волі вільно і з радістю. Послідовники Христові повинні усвідомити, що можуть нести у світ Божу любов і світло.