«Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його! І ото, як Ісус закінчив ці слова, то народ дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні.»
Там, де я живу, навіть невисокі пагорби часто бувають оповиті туманом; там можна легко збитися зі шляху, заплутавшись у мереживі різних стежин і доріжок. Тому в місцевих жителів є одна древня традиція, що передається від покоління до покоління: кожен подорожній будував невеликі пірамідки з каміння, які вказували дорогу до вершини пагорба, відміченою найбільшою їх купою. Багато разів я губив дорогу в густому тумані і, тільки орієнтуючись по цих пірамідках, повертався на вірний шлях.
Багатьом читачам Нового Заповіту, особливо Євангелій, здається, що вони неначе підіймаються на пагорб у тумані. Тут ми зустрічаємо вчення про праведне життя, зустрічі Ісуса з людьми, зцілення, боротьбу із спокусами, проповіді. Всього так багато, що нам потрібно якісь розпізнавальні знаки, щоб краще орієнтуватися в дорозі. На щастя, саме такі знаки і дає нам апостол Матвій.
Якщо ми будемо так само уважні, як подорожні в тумані, то незабаром зрозуміємо, як важлива вказівка Матвія наприкінці наведеного уривка (у вірші 28), що в цьому місці закінчується переказ Нагорної проповіді: «як Ісус закінчив ці слова…»
На цю фразу спочатку можна не звернути уваги, але через три розділи ми бачимо схожі слова: «І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьох Своїх учнів…». (11:1). Цими знаками, як пірамідками з каміння, Матвій допомагає нам не збитися з вірного шляху. Після переказу Ісусових притч ми знову читаємо: «І сталось, як скінчив Ісус притчі оці…» (13:53). Тепер ми зрозуміли, що ще небагато – і будемо на місці. Ще через декілька розділів – новий знак: «І сталось, як Ісус закінчив ці слова» (19:1). Нарешті, ми читаємо – з почуттям, що потрапили в пункт призначення: «І сталось, коли закінчив Ісус усі ці слова…» (26:1). Крок за кроком Матвій вів нас до вершини гори, де врешті-решт хмари розсіялися, і ми виявили, що стоїмо на запаморочливій висоті. І зрозуміли, хто є Ісус, для чого Він прийшов у світ.
Цим способом Матвій розділив своє Євангеліє на п’ять великих частин. Зараз ми дійшли кінця Нагорної проповіді в розділах 5-7. Десятий розділ містить вказівки апостолам, у 13-му розповідаються притчі, 18-й присвячений співтовариству людей, вірних Ісусу. Але в розділах 23-25 повторюються похмурі застереження, подібні до наведених наприкінці Нагорної проповіді, виникає картина Страшного Суду. Чому Матвій так побудував своє Євангеліє? Як це допомагає нам зрозуміти Ісуса?
Відповідь можна знайти в цитатах зі Старого Завіту, які часто використовує Матвій. Він вже створив образ Ісуса, що нагадує про Вихід євреїв з Єгипту під водійством Мойсея. Тепер євангеліст представляє Ісуса, коли Він сидить на пагорбі і проповідує: Він не схожий на грізного Яхве, Який явився на Сінаї в громі і блискавках, а швидше нагадує Мойсея, що спустився з гори з Торою в руках. Але це лише натяки, підтверджені структурою усього Євангелія в цілому. Воно розділене на п’ять частин, а кожен єврей знає, що перші п’ять книг Біблії називалися «П’ятикнижжям Мойсеєвим». Отже, Матвій хоче сказати нам, що Ісус схожий на Мойсея, але Він значно більше цього законодавця.
Тому в Ісуса є право вчити людей. У Його час проповідники завжди починали з того, що наводили якийсь уривок з Тори, спираючись на духовну спадщину своїх попередників. Процес навчання полягав в обговоренні написаного іншими, а не в оволодінні новими знаннями. На відміну від цього в Нагорній проповіді звучать слова Ісуса: «А Я вам кажу…» Це означає, що Його слухачі повинні забути багато приписів древніх повчань, щоб повірити Ісусові і піти за Ним. Саме так ми повинні розуміти ці слова.
Наприкінці Нагорної проповіді Ісус попереджає, що Бог судитиме тих людей, які тільки слухали Його слова, але не виконували їх. Ісус порівнює їх з тими, хто збудував свій будинок на піску (такий будинок скоро рухне!), і тільки виконуючі Його вказівки подібно до тих, хто зводить будинку на стійкому, надійному камені.
Притча про будівничих добре відома в християнському світі, її часто розповідають у недільних школах. Але ми часто забуваємо, як ці яскраві образи могли сприйматися Ісусовими сучасниками. Не так далеко від того місця, де Він проповідував, за Іродовим наказом будівельники продовжували відновлювати єрусалимський Храм. Багато хто вважав, що цей дім Божий надійно стоятиме на кам’яному фундаменті, стійкий до вітрів і поганої погоди. А Ісус у Своїй останній проповіді каже, що цей Храм рухне, оскільки Ізраїль у цілому не відгукнувся на заклик Господній. Одним з найяскравіших моментів у середині Євангелія (16:18) є обіцянка Ісуса, що віра його учня Петра стане тим каменем, на якому Він побудує Церкву Свою.
Одного разу побачивши всю картину в цілому, ми починаємо ясніше розуміти, що хотів сказати Матвій: якщо ви почнете жити відповідно до вчення Христового, то станете частиною «будівлі», яка стоятиме вічно. Які ж «будівлі» ми будуємо зараз у нашому житті і в нашій церкві? Чи виконуємо ми все заповідане Ісусом або тільки читаємо, слухаємо, захоплюємося Його прекрасними словами?