«І, як прибув Він на той бік, до землі Гадаринської, перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних печер, дуже люті, так що ніхто не міг переходити тією дорогою. І ось, вони стали кричати, говорячи: Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити? А оподаль від них пасся гурт великий свиней. І просилися демони, кажучи: Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свиней. А Він відповів їм: Ідіть. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, і потопився в воді. Пастухи ж повтікали; а коли прибули вони в місто, то про все розповіли, і про біснуватих. І ось, усе місто вийшло назустріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього краю!..»
Учора увечері я слухав дивну музику. Мелодія прекрасної симфонії лилася, проникаючи в душу, піднімаючи настрій. Потім змінилася оркестровка, виникли ледве уловимі зміни в гармонії, трохи прискорився темп. Музика стала наполегливішою і гучнішою, і, нарешті, усе моє тіло увійшло до резонансу з ритмом і темпом мелодії. Кожна частина цієї симфонії витікала з іншої і поступово виводила слухача на пік емоцій.
У цьому розділі Матвій робить щось подібне: історія, розказана в цьому уривку, виконує ту ж роль, як музика, що досягла свого апогею. Пригадайте 8-й розділ у цілому, і ви зрозумієте, чому це так. Він починався з невеликої розповіді про прокаженого, якого вмить зцілив Ісус; у цьому ще не було особливої драматичності. Потім Ісус зцілив слугу сотника, але вже на відстані, у відповідь на незвичайну віру його пана; тим самим виконалося пророцтво про язичників, які теж увійдуть до Царства Божого. Потім слідують повідомлення про ще декілька зцілень, які дозволяють глибше відчути Ісусову силу. Далі музика оповідання знову наростає – в історії про те, як Ісус заспокоює шторм. І, нарешті, сила звуку досягає апогею, коли Ісус виганяє лютих бісів з двох одержимих, і ці біси, вселившись у стадо свиней, кидаються в море. Ця історія частково схожа на попередню розповідь про утихомирення шторму, але тепер ми дізналися про ще яскравішу і значнішу подію, оскільки тепер йдеться про море, що вирує всередині людини. Деякі нещасні люди теж можуть виявити, що з якоїсь причини їх уява, емоції, думки і дії контролюються силами, непідвладними ним. Сьогодні, у сучасному західному світі, ми підходимо до таких людей з медичного погляду, а за часів Ісуса (та і сьогодні в багатьох частинах світу) подібний стан пояснювали їх одержимістю злими духами – бісами. Декому і зараз таке пояснення здається найбільш правильним.
Отже, ми вже знаємо, що в Ісуса Христа є право учити людей, як Він це робив у Нагорній проповіді. У Нього є також влада зціляти найрізноманітніші хвороби – зблизька і на відстані; у Нього є влада над життям людей, які хочуть йти за Ним, а ще – над морськими вітрами, хвилями і всіма силами зла (як би ми їх не називали). Ісус – не просто людина, що пояснює людям, як вони можуть покращити свої стосунки з Богом. Ісус – Той, у Кого є влада над всім матеріальним і надчуттєвим світом. Ми можемо довіритися Ісусові в будь-якому аспекті нашого життя.
Багато учених сперечалися про те, чому в Євангеліях від Марка і Луки говориться про зцілення одного біснуватого, а в Матвія – про двох. Можливо, Матвій натякає на те, що Ісус здійснював безліч чудес, і в принципі Він може впоратися з абсолютно будь-якою ситуацією. Ми знаємо, що, після того, як Ісус заспокоїв шторм, учні обговорювали, хто ж Він такий? Тепер ми отримуємо несподівану відповідь від двох біснуватих, які назвали Ісуса Сином Божим. Так Його пізніше називатимуть учні (14:33), Петро (16:16), первосвященик (26:63) і римський сотник біля підніжжя хреста (27:54).
Краще пояснення, чому такі важливі слова прозвучали з вуст біснуватих, полягає в тому, що «Сином Божим» було прийнято іменувати Месію. А оскільки євреї вірили, що Месія прийде судити і виправляти світ, то біси зрозуміли, що з Ісусом прийшов кінець їх свободи. І це дійсно так: те, що сталося з бісами по Його волі – передвістя перемоги Христа над будь-яким злом після Його смерті і воскресіння.
Цікаво, що жителі країни Гадаринської зустріли Ісуса із страхом і після зцілення біснуватих попросили Його покинути їх землі. Чи пояснюється це тим, що гадаринці були язичниками і не захотіли приймати єврейського Месію? Чи вони злякалися, що Ісус може розорити їх, втопивши всіх свиней у морі? Невідомо.
Але ми знаємо, що куди б Ісус не прямував, люди трепетали перед ним. Сьогодні багато хто намагається сприймати Ісуса тільки як учителя, релігійного лідера, не зважаючи на Його велику силу і владу. Але вони помиляються, ігнорувати це не можна. Такий Ісус Христос, за Яким ми повинні слідувати завжди, несучи у світ звістку про Нього.