Якось увечері, коли сонце вже заходило, я прийшов на те місце. Один з отців привів мене до цієї печери й пішов собі. Я увійшов всередину, сів на піщаний ґрунт і почав молитися словами Ісусової молитви. Я відчував, як ця молитва линула ніби сама собою. Я зрозумів, що це було місце, де я повинен оселитися. Саме цього вечора я відчув, що отримав благословення етіопського отця та благодать, яка виникала з Ісусової молитви. Це місце було повністю голе та спустошене. Стіни, лаву та сходи я збудував уже пізніше. На той час я застав лише шерехаті скелі з печерою, яка звисла на їхньому краю. Отець Муса жив тут у дуже аскетичних умовах. Коли я прийшов сюди, то пристосував місце до того, щоб воно було більше придатним до життя. У першу ніч, коли я вирішив тут оселитися, то прибрав печеру. Вечірню молитву я розпочав ззовні. Коли сонце уже мало заходити, я закінчив молитву. А ще я переймався тим, що при вході до печери не було жодних дверей. Тож зробив щось на кшталт заслони, щоб почуватися безпечніше, адже боявся, що всередину могли б зайти тварини. Я знав, що в околицях можна зустріти диких собак, скорпіонів, вужів або ящірок. Я почувався трохи знервованим, тому звернувся до св. Антонія, який прийняв мене як свого сина і вказав мені на це місце. Я просив відваги. Після молитви спробував відпочити й розпружитися. Сонце заходило. Я поглянув униз, на засохле русло річки. Здаля помітив, що щось рухається. Це була висока й біла постать. Я не знав, хто це. Сонце зайшло і можна було розгледіти лише тіні. Коли ж я придивився уважніше, то помітив, що це була постать у білому з довгою білою бородою. І хоча постать чоловіка виглядала дуже негнучкою, однак вона рухалася зовсім не важко. Зовсім навпаки, її рухи були легкі, постать ніби плила над землею. Вона підійшла до середини долини, повернулася і подивилась у мій бік. Оскільки між нами була доволі велика відстань, то я не зміг роздивитися деталі, але упізнав обличчя сивочолого чоловіка. Ця постать нагадувала мені імлу, вона ніби розпливалася в повітрі. Це був святий Антоній. Він підніс свою руку і благословив мене, роблячи знак хреста. А потім пішов далі і зник. Це тривало коротко, може, хвилину. І відтоді я відчув полегшення. Цього мені було достатньо, щоб відчути упевненість, що святий благословив мене, і спокійно оселитися у вибраній печері. Тієї ночі я спав спокійно. Наступного дня робітники принесли двері і встановили їх при вході. Так почалося моє пустельне життя.
Настав час задуматися над моїм щоденним життям. У великому монастирі на горі Афон, де я перебував, жило приблизно двісті ченців. Так само після приїзду до Єгипту я жив у монастирі разом з іншими братами. Щойно в цій печері я розпочав своє самотнє життя. Моєю єдиною підтримкою були книжки. Я мав зі собою «Рай Святих Отців»[1] і, звісно ж, Євангеліє. І саме в Євангелії я читав про св. Івана Христителя. Про його стиль життя в пустелі й про те, як він харчувався сараною та диким медом. У Євангеліях не багато написано про святого, але цього достатньо, щоб сформувати свою думку про його особу. Тож я подумав, що наслідуватиму його стиль життя.
Я з’їв комаху
Я мав зі собою кілька баночок меду. Отримав їх у монастирі і тримав у своїй маленькій кухні, яку собі облаштував. Я звернувся до св. Івана, щоб він приніс мені сарану. Наступного дня вранці, коли я вийшов із печери, на скелі сиділа довга світло-зелена сарана. Я зрадів і взяв її в руку, думаючи, що це подарунок від св. Івана. Потім я відкрив баночку з медом, вмочив туди голову сарани і взяв її до вуст. Це було жахливо. Мені хотілося блювати. Я помолився до св. Івана Христителя. Подякував за мед і просив пробачення, що більше не їстиму сарани. Відтоді я їв мед із хлібом.
Це був експеримент, який я почерпнув із Євангелія і випробував на собі. Цей фрагмент я інтерпретував надто дослівно. Коли ми придивимося уважніше, то помітимо виразний конфлікт. Святий Іван не міг їсти м’яса цих комах, оскільки вів аскетичний стиль життя і взагалі не споживав м’яса. Згадана сарана – це не літаючі комахи, а рослина з родини бобових (Ceratonia siliqua), яку ще називають ріжковим деревом і яка росте в тому регіоні. Її стручки називають хлібом св. Івана. Через співзвучність цих слів у суспільстві існує помилкове переконання, що св. Іван харчувався комахами. Коли я брав до уст сарану, то ще не знав належної інтерпретації цього фрагменту Святого Письма. Бачимо, що дослівне розуміння натхненного тексту, без врахування його контексту та прихованих символів, може призвести до непорозумінь.
[1] «Рай Святих Отців» – поєднання «Лавсаїка», твору Палладія Еленопольського про житія святих та блаженних ченців, апофтегматів Отців Пустелі та інших творів, перекладених на різні мови стародавнього християнства.