Коли я ще був в Австралії, то любов моєї молодої приятельки до усього Святого Письма, Старого і Нового Заповітів, викликала в мене повагу й симпатію. Вона ставилася до Біблії як до живого Слова, в яке ми можемо дивитися як у дзеркало і пізнавати правду про себе та про інших. Я зберіг цей запал, який вона мені прищепила.
Про читання Святого Письма можна багато говорити. Я хотів би поділитися двома способами інтерпретації біблійного тексту, які належать Антіохійській та Олександрійській богословським школам. Між ними є значна відмінність. Антіохійська Церква у своєму способі інтерпретації керувалася історичними подіями. Тож Біблію вони інтерпретували майже дослівно. У цьому розумінні вихід з єгипетської землі був фактичною подією і мав свої географічні координати. На мою думку, цей метод не дуже благотворний. Він інтерпретує текст надто дослівно. Я більше захоплююся методом Олександрійської школи, де текст треба інтерпретувати в переносному значенні. Це вміння віднаходити та видобувати з натхненого тексту символічні значення, які стосуються нашого духовного життя. Мені подобається читати Біблію з відкритим розумом та уявою, яку ніщо не обмежує. Я думаю, що багатство Святого Письма обмежене нашою уявою та залежне від неї. А розширення наших поглядів збільшує наші можливості. Я заохочую вас вчитуватися в текст Святого Письма. Ми чудово знаємо, що це зовсім не легко. Проте не знеохочуймося, якщо чогось не розумітимемо. Мудреці також не все розуміли. Тож варто уважніше поглянути, як читали і сприймали Святе Письмо Отці, які жили в перші віки християнства. В їхніх творах ми можемо знайти чимало вказівок, які представляють різноманітне розуміння тексту.
Я заохочую вас полюбити Біблію і читати цю Книгу з відкритим серцем та розумом. Не біймося наших мрій та прагнень. Будьмо завжди готові до того, що щось може нас здивувати. Нашій відкритості та чутливості асистуватиме дія Святого Духа, Який веде і допомагає віднаходити відповіді на важкі запитання, які нас тривожать. Коли ми читаємо історії Святого Письма, вчімося брати з них нове значення, використовуймо це в особистому житті. Дивімося на них як на метафору. Місто, описане у Святому Письмі, не мусить бути для нас містом, а війна не мусить бути війною. Ми можемо дивитися на це як на символи, значення яких знайдемо у своєму житті. Я вважаю, що багатство Біблії – це не тісна в’язниця, яка не дозволяє вільно рухатися. Зовсім навпаки, це безмежний океан, в якому ми можемо рухатися в будь-якому напрямку. Живімо Біблією та її духом. Бо це не мертва літера, а Книга живих. Історії, які ми там знаходимо, це не лише запис минулих подій, вони можуть ожити в кожному з нас, якщо ми це дозволимо.
Печера біля стіп св. Антонія
Печера, в якій я живу, має два входи. Один – вузький, а другий – широкий. Кухню мені допомогли зробити робітники, які працюють у нашому монастирі. Вона дуже мала. Всередині я споживаю свої скромні страви. Тут також можна працювати. Як для мене, то там вистачає місця, щоб випити кави чи попоїсти. Щоб пройти далі, треба протиснутися через дуже вузькі двері, за якими є місце, призначене лише для молитви. Ісус говорив про те, що до Неба ми можемо увійти через дуже вузьку браму. Коли я входжу і виходжу, то мені пригадуються ці Ісусові слова. Тут не було даху, тож ми зробили його з дерева та цементу. Стіни в цій печері також природні. До неї можна увійти, пройшовши повз щит св. Антонія, який є захисником мого духовного життя. Коли я прибув до цього монастиря, то шукав для себе місце. При монастирському комплексі є багато печер, але всі вони містяться внизу. Я просив співбратів допомогти мені віднайти відповідний ґрот, десь на горі, де я зміг би бути близько до св. Антонія.
Печеру, в якій я зараз живу, мені показав один із братів. Він сказав, що раніше в ній жив отець Муса, чернець з Етіопії. Він гостював у нашому монастирі кілька років до мого прибуття. На увесь період Великого посту він оселявся в цій печері, де впродовж сорока днів молився та постив. Щодня йому приносили їсти. На Великдень він повернувся до монастиря, а незабаром виїхав до Етіопії. У печері не було ані дверей, ані даху. Отець Муса перебував у цьому природному місці, закриваючи вхід гілками та камінням.