Ісус навчав, що небо також існує насправді. Він сказав Своїм учням, що відходить, щоб підготувати для них місце. Повідомив їм, що в домі Його Отця багато жител. І пообіцяв, що забере їх туди, щоб завжди були з Ним (Ів. 14:1-2).
Яким є небо? Сутністю небесної атмосфери буде чиста любов, адже Бог – це любов (1Ів. 4:16). Вона буде наповнена світлом, бо в Ньому немає темряви. Спокій, радість і справедливість пануватимуть у світлі Його любови.
Біблія дає нам змогу скласти певне уявлення про те, що відбувається на небі. Кілька разів небо розступилося, і люди змогли заглянути всередину. Після хрещення Ісуса небо над Ним розкрилося, і Він побачив Божого Духа, що сходив на Нього у вигляді голуба (Мт. 3:16). Перед тим, як каменували Степана, він побачив над собою відкрите небо й Ісуса, що стояв «по Божій правиці» (Дії 7:56).
Так само й Петро побачив розкрите небо, коли Господь дав йому видіння, щоб навчити його, що спасення доступне всім (Дії 10:10-15). Апостола Павла було взято на третє небо, де пізнав великі таємниці, якими навіть не міг поділитися (2Кор. 12:2-3). А апостол Іван побачив на небі відчинені двері, коли Ісус показав йому те, що має статися й що апостол описав у Книзі одкровення (Об. 4:1).
Іван побачив Новий Єрусалим, званий Містом Божим. Можна його також назвати небесною столицею. Іван мав змогу ознайомитися з цим містом і з’ясував, що воно зведене у формі квадрата, довжина кожної зі сторін і висота якого однакові й становлять понад 2400 метрів. Його фундаменти збудовані з дорогоцінного, прозорого каміння і оздоблені яшмою, сапфірами та халцедоном. Променисте сонце Божої слави освітлює це прекрасне місто, і його проміння, відбиваючись від коштовного каміння, заливає все навколо сліпучим блиском.
Вулиці неба викладені чистим золотом. Містом протікає ріка чистої, мов кришталь, води життя, що витікає від престолу Божого. На обох її берегах ростуть дерева життя, всипані плодами. А листя цих дерев дарують оздоровлення цілим народам (Об. 22:1-2). Знаємо також, що на небі є чудова бенкетна зала, в якій Ісус разом зі всіма Своїми синами й доньками візьме участь у весільній учті Агнця.
Це лише фрагменти того, яким прекрасним є небо, обіцяне всім, хто служить Христові на землі. Це місце обожествлення й поклоніння, наповнене Божою любов’ю. Там не буде ні смутку, ні сліз, бо Бог обітре кожну сльозу. Безконечне щастя й вічне життя поруч із самим Творцем життя – це лише деякі з нагород, які чекають на тебе на небі.
Небесна нагорода
Наш час на землі дуже короткий, навіть якщо доживаємо до сімдесяти-вісімдесяти років або й старшого віку. Порівняно з вічністю, яка ніколи не закінчується, не існує речі, задля якої варто пожертвувати небом. Апостол Павло написав: «Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання» (Фил. 1:21). Деколи навіть здавалося, що вже не міг дочекатися тієї хвилини, коли нарешті покине цей світ і навіки оселиться з Господом.
Коли апостол Павло зрозумів, що настав час його смерти, визнав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2Тим. 4:7-8).
Цілком очевидно, що Павло не боявся смерти. Навпаки, був сповнений очікування. Знав, що буде з Богом і дістане свою нагороду – вінок праведности. Оголосив, що його битва віри добігла переможного кінця.
Обітниця нагороди для переможців
Ісус сказав апостолові Іванові, що переможець отримає білий камінь з написаним на ньому іменем, якого не знає ніхто, крім того, хто його отримає (Об. 2:17). Ісус адресував ці слова церкві в Пергамі, яка прославляла Його ім’я, хоча то й було місце, у котрому сатана мав свій трон (Об. 2:13). Деякі з тамтешніх вірних пішли на компроміс зі злом, тож Ісус закликав їх опам’ятатися. А потім пообіцяв, що ті, хто переможе, отримають нагороду – білий камінь.
Чому білий камінь? Що це за нагорода? Жителі Пергама добре розуміли її значення. Існувало декілька способів застосування білого каменя, які робили його дуже важливим елементом їхнього життя.
Виправдання
Білий камінь відігравав особливу роль у судово-правовій системі того міста. Якщо когось звинуватили в учиненні злочину, він мусив з’явитися до судді. До судді приходив також обвинувач, який викладав свої претензії до звинуваченого. Вислухавши обидві сторони, суддя покидав своє місце, щоб розглянути справу. Тим часом звинувачений стояв перед купою білого каміння, а навколо нього очікували на повернення судді жителі міста.
Коли суддя повертався на своє місце, замовкали розмови, і очі всіх зверталися до нього. Суддя тримав у руці камінь: або чорний, званий каменем осуду, або білий, який іменували каменем виправдання.
Якщо суддя вручав звинуваченому чорний камінь, жителі міста брали каміння з купи й каменували його на подвір’ї суду. Якщо ж суддя давав йому білий камінь, це означало, що всі звинувачення з нього знято. Звинуваченого виправдовували, визнавали невинним і звільняли. З нього знімали кайдани й дозволяли йому піти геть, адже отримав білий камінь виправдання.
Ісус пообіцяв білий камінь кожному, хто здобуде перемогу над злом, яке панує в його культурному середовищі. Ті, що прославляють Христа й не йдуть на компроміси зі злом, будуть виправдані. На білому камені буде написане ім’я, яке знатиме лише той, хто його отримає.
Хтось сказав, що бути виправданим – означає втішатися повною свободою: «Це так, наче я жодного разу не згрішив». Яку ж неймовірно величну нагороду на небі обіцяв Ісус кожному вірному! Коли твої гріхи будуть змиті кров’ю Ісуса, тебе буде виправдано й звільнено від усякої провини. Наче ти ніколи не згрішив! Усе – кінець, більше жодної вини! Жодного осуду!
Перемога
У тому культурному середовищі білий камінь був також нагородою за перемогу. Коли армія поверталася з війни з іншим народом, громадяни міста виходили на вулиці, щоб привітати своїх героїв удома. А правитель міста вручав командирам і воякам, які відзначилися в боях, білі камінці, що були тодішнім відповідником медалі за відвагу.
Отримати медаль «білого каменя» заслуговує не кожен, а лише ті, що брали участь у битві. Це вагомий факт для кожного, хто прагне подолати страх. Якщо сьогодні переможеш у битві, завтра отримаєш відзнаку й підвищення. Настане день, коли кожен вірний постане перед Богом, щоб Той оцінив його діла. Господь не вирішуватиме, чи підеш на небо, чи ні. Найбільше це залежатиме від того, чи приймеш виправдання, яке дарує тобі кров Христа, чи відмовишся від нього. Натомість оцінка твоїх учинків матиме вирішальний вплив на те, яку нагороду отримаєш.
Бог має власну систему оцінювання. Він судитиме те, що ти збудував на фундаменті Ісуса Христа. «А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є» (1Кор. 3:12-13).
Коли вогонь знищить дерево, сіно й солому, те, що встоїть перед ним, дістане винагороду. Декому буде даровано спасення, але не отримає нагороди за свою працю. Важливо те, що ти робиш у своєму житті, щоб будувати Царство Боже. Ті, хто живе, цілковито підкорившись пануванню Христа, дістануть винагороду. Натомість компроміс зі світом може позбавити тебе небесної нагороди.
Чому ти присвячуєш більше часу – читанню Слова Божого чи переглядові телевізійних програм? Чи борешся за своїх близьких, чи проти них? Чи щедро сієш задля справи Царства Божого, чи накопичуєш скарби для себе? Щоб отримати білий камінь перемоги, мусиш жити, покірно й слухняно виконуючи Божу волю.
Громадянство
Крім виправдання й перемоги, білий камінь мав ще одне важливе значення. Чужоземці, які народилися не в Пергамі, могли стати громадянами цього міста завдяки шляхетним учинкам. Якщо хтось продемонстрував лояльність цареві, місто могло проявити щодо нього найвищу шану – вручити йому білий камінь громадянства.
Людину, яка отримала цю жадану нагороду, одразу визнавали громадянином міста. Вона здобувала ті самі права, якими користувалися й ті, хто народився в Пергамі. Ми, як такі, що віримо в Ісуса Христа, отримали білий камінь громадянства, який є нашою нагородою. Наші імена записані в книзі життя, і ми втішаємося всіма правами й привілеями громадян неба.
Чи хочеш провести вічність із Господом на небі? Чи хочеш вічно жити там, де вулиці забруковані золотом, а спасенні мешкають у палацах, де світлом є Бог та панує мир і любов? Чи можеш уявити собі місце, де немає сліз, болю, скорботи й смерти (Об. 21:4)? Чи все робиш, щоб заслужити такі вічні нагороди?