В. ЧАС ВИШКОЛУ ВОЛІ Й АБСОЛЮТНОГО ПОСЛУХУ
Бог уклав заповіта з Ізраїлем, який включав також людське, зовнішнє зобов’язання обрізувати всіх нащадків Авраама чоловічої статі (1 Мойс. 17:10-14). Мойсей, покликаний тепер на визвольника та провідника Ізраїля, став не тільки речником укладеного заповіта, але мав правити за приклада всім євреям, мав бути за взір для своїх земляків, щоб у всьому чинити Божу волю й жити за Його святими постановами (1 Петра 4:2). На жаль, із ближче невідомих причин, Мойсей не обрізав свого молодшого Сина Елезера. Можливо, його дружина Ціппора, мавши на увазі болі старшого сина Ґершома під час і після обрізання, робила тепер перешкоди, Яка б там причина не була, Мойсей мав передусім повністю підпорядкувати свою волю Божій й у всьому слухатися Бога.
І ось на самому початку нового етапу служіння Богові Мойсей у дорозі до Єгипту смертельно занедужав за те, що не обрізав свого сина. Тоді його дружина Ціппора вблагала Господа не карати смертю мужа за порушення Його волі й сама обрізала сина кременем (2 Мойс. 4:24-26). Так, Бог мусів ще багато попрацювати над Мойсеєм, щоб він дійсно вмер для себе, а жив для Нього й чинив Його волю. Подібний вишкіл волі перейшов неслухняний патріот Йона й ряд інших мужів. Через тяжкі життєві потрясення вони навчилися чинити не свою, але Божу волю й у всьому слухатися Його наказів. І тільки тоді Бог зміг вживати їх для пробудження й визволення з неволі гріха інших людей.
Підтримуваний своїм братом Аароном і підбадьорений 10 проказами Божих чуд, остання з яких завдала смерть усім первенцям у Єгипті, Мойсей вивів Ізраїля з Єгипту на волю в числі 603 550 боєздатних мужчин (4 Мойс. 2:32), цебто в числі майже 2 000 000 усіх душ, коли до вищезгаданого переліку додамо середнє число жінок, дітей і слуг. Усіх душ, що первісно прийшли з Яковом у Єгипет, що походили з його стеген було 70 осіб, або 75 включно з Йосипом, його синами та внуками. Євреї перебували в Єгипті 450 (430) років (1 Мойс. 46:27; 5 Мойс. 10:22; Дії Ап. 7:14). Мойсей мав 80 років під час виходу з Єгипту. Ізраїльтяни вирушили з Єгипту в напрямку до Синайського півострова, щоб таким чином оминути войовничих филистимлян на побережжі Середземного моря. З нагоди чуда переходу Червоного моря сушею Мойсей написав першу вдячну поему або пісню (2 Мойс. 15:1-18). Його сестра Маріям також з цієї нагоди уклала тріюмфальну пісню, але ми не маємо її тексту, а тільки сюжет (2 Мойс. 15:20-21). Крім цього Мойсей написав ряд інших пісень, із яких збереглися тільки фрагменти (2 Мойс. 7:16; 32:18; 4 Мойс. 21:14-18,27-30; 5 Мойс. 32:1-43; 33:1-29; Псальма 89).
Подорож Мойсея пустинею тривала 40 років. Тепер він був тісно зв’язаний із Богом і своїм народом. На Синайській горі й біля її підніжжя були покладені міцні підвалини під майбутнє буття й розвиток Ізраїля. Спільна мета служити одному Богові (монотеїзм) та спільні інтереси посісти Ханаан і там мати свою власну державу взяли верх над племінною сепарацією й рабською ментальністю євреїв. Безперечно, синайське законодавство, скинія, система священства й левитів на чолі з первосвящеником Аароном і змодифіковане Мойсеєм поклоніння Богові з культом жертвоприношення були тими факторами, що тісно об’єднували біженців з Єгипту, зайнявши центральне місце в їхнім житті. Крім цього Мойсей зформував регулярну армію, дав Ізраїлеві сильну політичну організацію в формі теократії й написав їм Тору-П’ятикнижжя, як первісну історію, кодифікацію синайського законодавства й духовно-моральних устоїв життя.
Під теократією в Ізраїлі треба розуміти форму державного володіння, за якої політична влада в країні належала Богові, як Верховному Володареві, Який здійснював її за посередництвом пророків, священиків і суддів. Інакше кажучи, Бог дав їм синайське законодавство, а вони мали здійснювати його й у всьому чинити Божу волю, як Його представники-амбасадори на землі. Спочатку в пустині вся верховна влада в Ізраїлі з її виконавчими й судовими функціями зосереджувалася в особі Мойсея. Він був одночасно пророком, верховним суддею й вождем. Свої завдання верховної влади Мойсей виконував при допомозі зверхників-начальників із кожного племени й нижчих суддів, тисяцьких, сотників, п’ятидесятників і десятників (2 Мойс. 18:25,26).
Перед своєю смертю Мойсей, з доручення Бога, настановив Ісуса Навина бути вождем народу та звелів, щоб у Ханаані кожне місто настановило собі суддів і урядників (5 Мойс. 16:18-20). Найвищий суд мав складатися із священиків і судді даного міста, що діяв, правдоподібно, як голова найвищого суду (5 Мойс. 17:8-13).
Ісус Навин переміг 7 автохтонних (корінних) народів чи племен Ханаану, впровадив Ізраїля в Обітований Край і управляв на новій завойованій території 25 років. По його смерти, з доручення Бога, верховну владу в Ізраїлі виконували судді. Доба панування суддів тривала понад 300 років, цебто від смерти Ісуса Навнна до вибору першого царя в Ізраїлі Саула (десь від 1400 до 1100 рр. до Хр.), Добою суддів закінчилася теократія в Ізраїлі, а почалася монархія.
Мойсей опрацював плян розподілу території Ханаану поміж окремими племенами. Однак його плян не передбачував наділів для священиків і левитів, бо вони мали служити Богові й народові по всій країні. Мойсей призначив їм 48 міст і містечок, що мали стати осередками їхньої діяльности й давати їм засоби до життя; як також він виділив 6 міст (Кедеш, Сихем, Кір’ят-Арба або Ефрон, Бецер, Рамот і Ґалан), як захисні міста, в яких утікачі, винні в ненавмисному вбивстві, могли знайти сховище й таким чином уникнути родової пімсти (4 Мойс. 34:1-29; 35:1-15; Ісуса Навина 21:1-45).
У пустині Мойсей вчився підпорядкувати свою волю Божій, він намагався в усьому слухатися Його. Однак під час виснажливих блукань у супроводі нестерпних нарікань народу й важких випробовувань він, як людина, розгублювався й мимоволі не вникав у слова Божих наказів. Так, наприклад, в Рефідімі Бог звелів Мойсеєві вдарити палицею по скелі, щоб таким чином вивести з неї воду (2 Мойс. 17:1-7). Але другий раз у Кадеті Мойсей мав тільки промовити до скелі, щоб одержати воду, а він палицею двічі вдарив по ній, не знавши, що тією скелею був Сам Ісус Христос (4 Мойс. 20:7-13; Ів. 7:37; 1 Кор. 10:4). За чинення своєї волі чи, слушніше, неточне виконування Божої волі Мойсей тільки сумним поглядом глянув з Пісґи, цебто з верхів’я гори Нево, на широкі простори Обітованого Краю, текучого молоком і медом, але сам не ввійшов туди. Він привів Ізраїля до самої границі Ханаану й там, у моавськім краї, помер у віці 120 років, зберігши фізичну й інтелектуальну снагу.
У тіснім, щоденнім контакті з Ізраїлем у пустині впродовж 40 років Мойсей зрозумів, що надіятися на людей – це марнота. Його земляки швидко забували Божі великі діла; думали здебільшого про матеріяльні, проминаючі речі; їхні серця повсякчасно мали нахил до зла; вони безпідставно нарікали, вимагали від нього добробуту, розкошів і безпеки. У пустині, як ніде інше, Мойсей усвідомив, що тільки послух Божій волі дає задоволення, безпеку, спокій і справжню радість. “Послух ліпший від жертви, покірливість краща від баранячого лою. Бо непокірливість – як гріх ворожбитства, а свавільство – як провина та служба бовванам. Через те, що ти відкинув Господні слова, то Він відкинув тебе, щоб ти не був царем” (1 Самуїл. 15:22,23).
Усвідомивши це, Мойсей став Божим лицарем, який ніколи не переставав змагатися за правду; ніхто й ніщо не могло спинити його слухатися Бога й чинити Його святу волю. Він був безкомпромісовим провідником із безстрашною й категоричною заявою: “Відпусти нарід!” (2 Мойс. 5:1; 12:31); він дав Ізраїлеві плян і вказівки будови скинії (2 Мойс. 25:9,10,31,40; 4 Мойс. 4:8,9,10); він енергійно заступався за свій нарід (2 Мойс. 14:13); настановив Аарона на первосвященика (3 Мойс. 8:9); переписав нарід у пустині (4 Мойс. 1:1-59); вислав вивідувачів до Ханаану (4 Мойс. 13); пережив бунти, заворушення й заколоти (4 Мойс. 16:31-35; 17:14); настановив Ісуса Навина, як свого наступника; написав кодифікацію синайського законодавства, що міститься в Торі-П’ятикнижжі; закони й релігійно-моральні норми, які правлять і сьогодні за ідеальний зразок для всіх цивілізованих народів. Мойсей був мужем дуже скромним, покірливим, лагідним, витривалим, безкорисним, неупередженим; не шукав слави для себе й не дбав про культ власної особи, а повністю зрікся себе, щоб вірно служити Богові й народові. В Ізраїлі не появився більше такий пророк, як був він (5 Мойс. 34:10; Євр. 3:2).
Мойсей – це єдина тільки особа, з якою Ісус Христос порівнює Себе, як об’явника Бога, Його імени та Його правди Син Божий говорив: “Мойсей писав про Мене” (Ів. 5:46,47; Дії Ап. 7:37). Він був символом заступництва, визволення та спасіння в нашім Господі Ісусі Христі (2 Мойс. 3:7-10; 17:1-6; Ісаї 61:1; Лк. 4:18; Ів. 3:16; 1 Кор. 10:4; Євр. 7:25).