Одним з плодів молитви, про який, як мені видається, не згадується в офіційних текстах, є сміх. Особисто я багаторазово з цим стикався.
Моя молитва часто закінчується сміхом. Ні-ні, тут не ідеться про звичайний сміх, опанований, побожно екстатичний. Йдеться про справжній, гучний вибух сміху.
Молитва – це дзеркало, яке показує мені мій власний образ, щодо якого мене опановує (більше, ніж почуття несмаку) сміх.
Я сміюся, бо ставлюся до себе надто серйозно.
Я сміюся, бо вважаю себе центром світу.
Бо думаю, що все залежить від моєї діяльности.
Бо я п’яний від непостійности.
Я сміюся зі своєї здогадливости, з мого вміння давати поради навіть Найвищому; з того, що надто переймаюся думкою інших про мою особу.
Я врешті сміюся, бо бачу, що, на щастя, це все не так.
На щастя, я не є центром світу.
На щастя, Богові не потрібні мої вказівки.
На щастя, земля сама й надалі крутиться і їй не потрібна моя допомога.
На щастя, Боже Царство триває, не зважаючи на мою діяльність
* *
Я не нищу цього дзеркала. Мені видається, що десь з його глибини Хтось посміхається до мене. Посміхається з ніжністю та із розумінням, бо врешті бачить, що я сам сміюся з моїх дотепів. Бо мені вдалося звільнити смішність від серйозности, в яку я її одягав.
У мене враження, що завдяки цим перервам та сміху молитва перетворюється в серйозну справу в моєму житті.
Бо сміх ліквідує сцену моїх проступків. Він спричиняє руйнацію всіх «монументальних» риштувань, на які я вибрався.
Після такого раптового руйнування можна почати щось тривале і не тимчасове. І це завдяки посмішці Того, Хто віддавна чекав на цей момент.
Господи, на щастя, Ти мене розумієш.
І коли раптом під час молитви чуєш мій сміх, то Тебе це не згіршує.
Адже Ти знаєш, що врешті і я починаю щось розуміти.
У краю спраги води більше, ніж достатньо, але все залежить від коріння…
Пустеля – це край спраги.
У пустелі людина вчиться прагнути.
Найприродніше прагнення описано в Псалмі 143:6: «Душа моя прагне Тебе, як води пересохла земля!»
Води я можу просити лише в Господа Бога.
Приповідка кочівників гласить: «Вимагай молока від своєї верблюдиці, сина від своєї жінки, але воду проси лише в Бога». Сказала Йому жінка: «Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не приходила брати» (Ів. 4:15).
Не йдеться про те, щоб просто просити в Бога води. Треба, щоб Бог став водою, яка заспокоює нашу спрагу. Треба «дбати» про воду, якою є Бог.
«Душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води» (Пс. 63:2).
* *
Вважають, що в пустелі бракує води.
У пустелі води не бракує, вона просто прихована.
Після дощів вода просочується в землю, пробиває собі неочікувані шляхи, втікає від сонячної спеки, від вітру, влаштовуючи собі сховки.
Навіть коли ваді (суха долина) позбавлена води – а саме так на території сотень кілометрів виглядає Сахара, «скелет рік», – вода є під поверхнею.
Про те, що води не бракує, чудово знають рослини. Вони й справді шукають її там, де вона ховається.
Коріння деяких шпичастих корчів проникають углиб ґрунту на три і більше метри. Найвідоміший приклад дерева з Тенере, у «пустелі пустель»: це унікальний екземпляр акації, яка має честь бути позначеною на картах. Це дерево, що має відвагу жити в одному з найнеможливіших регіонів, коріннями сягає глибини 36 метрів і звідти черпає воду!
Натомість інші рослини розвивають своє коріння горизонтально, створюючи неймовірну плутанину, надзвичайно густу сітку на доволі великій території, і завдяки цьому опановують увесь простір й виловлюють кожен слід води. Підраховано, що коріння деяких рослин сягають у сумі 80 кілометрів довжини.
А крім цього, є ще криниці. Деякі мають навіть 60 м. глибини. В Оуаргла є артезіянська свердловина, яка бере воду з глибини 1250 метрів. Отож, нас не дивує, що в цій оазі можна нарахувати п’ятсот тисяч інжирних пальм.
В околицях Бені Аббес я любив вслухатися в музику численних криниць, які мають довгу жердину з каменем на одному кінці та шкіряним відром – на іншому.
* *
Отож бо. У пустелі починаєш відкривати елементарну правду, потрібну для виживання. Вода є, і навіть у великих кількостях, але вона прихована.
Ти вмираєш від спраги, але мусиш знати, що вода десь таки є. Просто її немає на поверхні.
Про це знають рослини. Вони підказують тобі, що твоя і їхня проблема – це проблема коріння.