МОЛИТВА СПОГЛЯДАННЯ
Молитва споглядання, або уваги, іде за молитвою простого зосередження, де пристрасті було вгамовано й освячено. Душа стала чутливою до Божої присутности. Тепер щоразу, шукаючи Бога, вона негайно пробуджується та усвідомлює свій зв’язок з Ним. Саме в цьому спокої та мирі людина знаходить внутрішнє споглядання Бога і почувається глибше втаємниченою в божественні тайни. Те, що починалося як туга за домівкою (ностальгія), тепер обернулося на справжнє видіння батьківщини. “Після покаянних слів, – каже Теофан Самітник (1894) – настає покаяння; після благань – почуття потреби й надії. Кожен, хто сягає цієї вершини, молиться без слів, тому що Бог є Богом серця”.
Отже, як тільки душа звільниться від власних думок, слів, спогадів і фантазій, її наповнює Бог. Бог об’являє Себе і ллється в душу, освітлюючи її. Людина, таким способом опинившись у Бозі, бачить Його божественну красу і відчуває палку радість і духовну безпеку належности до Нього. Душа втратила тягар самолюбства. Слово, в якому вона живе, – це слово Боже, екстатично живе й радісне. “Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій” (2Кор. 4:6). У світлі, що палає в ній, вона бачить безкінечне багатство Бога як свою власність. Тепер вона сама дух і молитва.
Людина в мистецтві також молиться, досягаючи ясности, простоти й невимушености у своїх мистецьких формах. “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога“. Вона сягнула Бога. Вона вже не одна з двадцятьох, і навіть не одна з пари. Тепер вона творить сама. Її не обтяжують жодні вади. Вона уся – посвята, бо перетворила ціле життя на одну довгу молитву. Молитися означає з’єднатися з Істинним, Невимовним, Найвищим. Людина, що молиться, шанує Життя і звіщає його власною унікальністю. Вона митець, святий.
МОЛИТВА НІЖНОСТИ
Найвищим ступенем молитви є молитва “ніжности”. Тепер серце озброєне і душа втішається у своєму Господі і залюбленому Спасителі. Тепер молиться Святий Дух, Який стає життям душі і обширом, де людина може зустріти Бога. “Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих” (Рим. 8:26,27).
Усвідомлення Божої присутности таке інтенсивне, що душа не може більше терпіти; вона кричить і ллє сльози. Духовні автори називають цю містичну молитву молитвою ніжности. Ніжність – це емоційний стан, що змушує нас дрижати від доторку Святого Духа. Саме Святий Дух торкається струн нашої душі. Саме Він сповнює нас щедротою любови і змушує лити сльози.
Ця молитва має одну специфічну рису: раптовість. Інколи під час співу псалму, роздумів про власні вади або споглядання краси, гармонії і величі творіння Бог раптово приходить і наповнює душу божественною енергією і небесним життям. Тоді душа відчуває силу Бога і спалахує полум’ям розкаяння і любови – і щедро струменять сльози. Людина виходить за власні межі і цілковито переноситься в “Інше”, у невимовну єдність життя. Це подружжя душі, ототожнення з красою Життя й Любови, яка є Бог.
Після всіх цих описів молитви ми можемо сказати: “Це не для мене! А тільки для ченців і черниць!” Немає різниці між духовністю мирян і духовністю ченця і черниці. Усі охрещені покликані до однієї любови, до найвищого і найбільш інтенсивного ступеня любови. Святий Іван Золотоустий навчає: “Кожен покликаний стати ченцем, бо чернець має бути досконалим християнином”. Так само кожен покликаний бути митцем. Способи досягти цієї досконалости можуть бути різні, однак остаточний вислід завжди однаковий.
Відлюдність (у якій нібито мають проживати монахи) – це не місце, а радше стан буття, стан повсякчасного життя в новій реальности воскресення. У цьому стані душу розширює дихання Святого Духа, і вона стає могутнім свідоцтвом реальности Бога, ангелів і воскресення. Саме тому ченця називають pneumatophore, носієм і вісником Святого Духа. Чернець, самотня людина, також покликаний бути “рівноапостольним”. Достоту як апостоли були свідками того “що бачили своїми очима і торкалися руками Слова Життя”, так кожен чернець, кожен охрещений повинен бути живим свідком Бога, Якого він зустрів і спізнав у молитовній самотності свого серця.