Якщо Бог є повсюди, то чи можливо наблизитися до Нього або, навпаки, віддалитися? Так, ми можемо і наближатися, і віддалятися, якщо молитимемося більше чи менше відповідно.
Ми можемо серцем розмовляти з Господом Богом, ділитися нашими дитячими думками чи співати Йому уривки гимнів у душі. Кожен, хто молиться, вступає в присутність всюдисущого, найвищого та пресвятого Бога в душі. Сам Дух Утішитель допомагає нам з молитвою. «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями» (Рим. 8:26).
Подібно, як закохані не можуть відірвати одне від одного щасливих та люблячих поглядів, так і нам слід постійно дивитися на Бога. Як учень захоплюється своїм вчителем, так і нам слід дивитися на Бога із захватом у душі.
У молитві ми дякуємо Богові і просимо Його про те, що Він постановив для нас у Своїй мудрості, щоб ми утверджувалися в доброму, і щоб наші нещастя, які ми страждаємо разом з Христом, допомогли нам у спасенні. Якщо ми попросимо сповнення волі Отця в нашому житті, то отримаємо дуже багато. Те, що нам потрібно понад усе, – це Боже благословення для наших душ, яке ми отримаємо сповна. «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь» (Пс. 34:9).
Христос казав, що навіть волосся нам на голові пораховане. Все, чим ми є, все, що маємо, все, що можемо зробити – походить від Господа Бога. Тому молитви вдячности є найбільш доречними для цих всеосяжних дарів. З іншого боку, коли ми звертаємося до Бога з проханнями, робити це слід без вимог, але з великою вірою. У вірі ми можемо відповісти взаємністю на Божу любов, якою Він перший нас полюбив; ми можемо «любити Бога у відповідь». У вірі ми можемо навчитися любити Господа Бога всім серцем, всієї душею, всіма думками, зі всією силою. Ми можемо пережити цю любов як «приємне відчуття», а може – ні. Це – не просто емоція, а вільний вибір нашої волі і всього нашого внутрішнього буття.
Якщо ми молимося й живемо з Богом, ми живемо в Його світлі, і так стаємо Його свідками для світу.
Чи люди неправильно розуміють нас? Господь Бог зрозуміє та зцілить рани наших душ. Ми не знаємо, як допомогти нашим братам та сестрам? Якщо попросимо в молитві, Святий Дух допоможе нам збагнути, що робити. Ми радіємо і міцніємо у вірі? Наша радість освячена Сином Божим, Який заради нас у славі здолав всі сили зла. Ми плачемо, нам сумно? Жодна сльоза не впаде даремно перед Отцем небесним, Який витре наші сльози у Своєму Царстві.
Красномовні слова не є необхідними для молитви. Хіба батьки чекають красномовства від своїх дітей? Природна дитяча мова приємна та мила сама по собі. Жоден потік слів, жодні вишукані промови Бога не прославлять.
Ми, коли молимося, часто думаємо, що Бог далеко, як це буває, коли комусь телефонуємо. Насправді, ми більше схожі на малу дитину з іграшковим телефоном, яка дзвонить мамі або татові в тій самій кімнаті.
Щоб встановити зв’язок із Богом, можемо використовувати традиційні молитви, а можемо спонтанно складати власні. Можемо також розвивати невисловлене молитовне бажання жити з Богом, чинити Його волю. Така тиха, шаноблива молитва буде найбільш плідною для наших душ і принесе нам щастя, якого не може дати цей світ. Вона допоможе нам пройти через прості й складні завдання в щоденному житті зі щирістю та впевненістю в тому, що життя з Богом варте того, аби його прожити.
Молитва – це не стільки акт мовлення з Господом Богом, скільки розділення Його присутности. Коли спілкуємося з Богом, ми стаємо неймовірно живі. У щасливі моменти ми можемо бути з Ним через усмішку в душі. У церкві ми можемо співати для нашого Бога любови. Можемо також тримати Його дари в руках і розділити з Ним нашу радість. Можемо з вдячністю розпізнати у своїх серцях нашу повну залежність від Бога.
Господь Бог, цар неба і землі, відкрив нам, що для Нього втіха бути серед людських синів. Його обіцянка бути поряд, навіть якщо ми збилися з дороги і повернулися, – честь для нас. «Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас! – промовляє Господь Саваот» (Мал. 3:7).
Наше найбільше щастя – завжди жити з Господом Богом, тут і завжди. У найбільш потаємному закутку серця ми можемо вирощувати духовний сад, в якому Бог одного прохолодного вечора захоче вийти з нами на прогулянку, як це було з Адамом і Євою.
* *
Споглядання природи часто підносить наші серця до Бога. На Святій Землі є вислів: Вітер, що хитає оливкові дерева, насправді є подихом Божим між гілками. Те саме стосується усіх гілок на всіх деревах світу. Нас всюди огортає і підтримує подих Бога. Споглядання природи як Божого творіння є величною, прекрасною молитвою.