Моя зустріч із Богом

Розвиток відбувається тоді, коли щось зростає, не перестаючи бути самим собою; переміна ж настає, коли одна річ преображається в іншу. Св. Вінкентій

Я завжди вважала себе щирою християнкою. Адже ходила до церкви, молилася, сповідалася. Що ще потрібно? Проте виявилося, що моя віра була поверховою. Та це я зрозуміла згодом.

Загалом я дуже вдячна своїм батькам, бабусі й дідусеві, які ввели мене в лоно Церкви, навчили любити її. У пам’яті зринають спогади, як мій дідусь, святково вдягнений і усміхнений, готується до Літургії. То був цілий ритуал. Тато вчив за молитовником слідкувати за ходом Літургії. Особливо коли ми хворіли і доводилося слухати її по радіо з Ватикану. Пригадую, як бабуся, вже дуже тяжко хвора, терпіла страшний біль, але постійно молилася і не нарікала. Ми завжди великою родиною дружно і весело святкували релігійні свята. Це все формувало мою особистість і дуже чітко закарбувалося в свідомості. Бувало, захоплюючись красою природи, дякувала Богові за все, що бачу і відчуваю. Але в такі моменти мене завжди зупиняла думка, що не маю права так, запанібрата, промовляти до Бога. Мені бракувало сміливості наблизитися до Нього – такій грішній, маленькій і недостойній. Та я шукала Його.

Згодом взяла участь у молодіжній пішій прощі до Гошева, де традиційно відбувалися нічні чування. Найбільше, що мене там вразило, був виступ спільноти «Як Марія» – у ньому була якась неймовірна глибина. Щось дуже проникливо торкнулося мого серця в той вечір. Тож вирішила знайти її в Івано-Франківську. І от одного разу подруга моєї сестри запросила нас відвідати молодіжну спільноту, членом якої вона була. Яким було моє здивування, коли там зустріла тих людей, яких так довго шукала! І саме там, у спільноті, почався мій шлях до глибокого пізнання Бога. А вже майже за рік я прийняла Ісуса своїм Господом. Це був мій перший крок до особистих стосунків із Ним, особливий момент, про який не скажуть жодні слова. Це був бонус, подарунок, Його ласка для мене.

Бог серйозно сприйняв прохання прийти в моє життя і бути моїм Господом і Спасителем. Відчула це вже незабаром. Відтоді почався процес зростання моєї духовності. Я багато разів падала і піднімалася, відходила від Бога і поверталася, нарікала і кричала до Нього. А Він чомусь завжди мовчав. Мовчав, але діяв. Знаю точно, що ні на секунду не відпускав мене, міцно тримаючи за руку. Це неймовірний досвід. Багато в цьому допоміг харизматичний рух у Католицькій Церкві. Завдяки йому моя віра стала усвідомленішою, я ще глибше полюбила Літургію і Таїнства, вони стали невід’ємною частиною мого життя. Усе багатство Церкви стало відкритим і неймовірно близьким. Мені здається, що раніше я стільки втрачала, не розуміючи багатьох речей.

Бог не припиняє навчати мене, адже Він найкращий учитель. А працювати є над чим. І те, що я вже отримала й зрозуміла, не проміняю ні на що у світі. Воно безцінне. Знаю, що до кожного Господь має індивідуальний підхід. Мені так хотілося б, аби кожен, хто це читає, пережив особисту зустріч із Ним. Щиро бажаю вам цього в найближчому часі.

Наталія.

Попередній запис

Переміна

Наступний запис

В гостях у Матері Терези