Посередині прямокутного валового укріплення з’являється велика будівля. За зеленою фарбою на її стінах неважко розпізнати, що це таке. Це плавильна піч. У стінах з випаленої цегли видніє два ряди отворів. Це вентиляція для вогню – фахово зроблена система каналів для проходу повітря проходить через цю установку. Ця система є справді високомодерною плавильною піччю, збудованою за принципом, який у XIX ст. святкував своє відродження в нашій промисловості під назвою система Бессемера! Канали для вогню та димовідводу лежать точно в північному напрямку. Бо постійні вітри та бурі з “ваді ель араба” мусили виконувати роль ковальських міхів. Це було три тисячі років тому, а сьогодні через плавильні печі проганяється повітря під силою тиску.
Лише на одне питання не знайшли дотепер відповіді: як у цій прадавній печі мідь очищали? Для експертів наших часів це залишається загадкою.
Земляні плавильні тиглі лежать навколо, деякі з них мають поважний об’єм у 14 кубічних футів. Прорубані на схилах гір численні печери виказують вхід до штолень. Уламки сульфату міді нагадують про працьовиті руки, які тисячоліття тому працювали в цих шахтах. Під час розвідних маршів у віддалені райони членам експедиції вдається відкрити численні мідні та залізні рудники також і в долинах Аравійської пустелі.
Врешті Нельсон Ґлюк відкриває в казематному валі телу також сильно укріплені ворота, з потрійно забезпеченим входом. Тепер вже немає жодного сумніву: тел ель-Хелейфе колись був довго розшукуваним загубленим портовим містом царя Соломона. “І цар Соломон наробив кораблів в Ецйон-Ґевері, що при Елоті…”
При цьому Ецйон-Ґевер був не лише портовим містом. На його верфях будували також кораблі для далеких подорожей. Та насамперед Ецйон-Ґевер був центром мідної промиловости. Ніде більше на Родючому Півмісяці, ані у Вавилонії, ні в Єгипті не було знайдено такої великої печі. Отже, Ецйон-Ґевер мав найбільшу плавильну установку Стародавнього Сходу. Вона дала метал для мідного жертовника, “моря” – як називали великий мідний басейн, для десяти мідних підніжків, для “кітлів, лопаток і кропильниць”, для обох високих колон, “Яхін” та “Боаз”, перед входом до храму (див. 1 Царів 7:15 і наст.; 2 Хронік 4). Бо “на Йорданській рівнині повідливав їх цар у глибокій землі між Суккотом та між Царетаном” (1 Царів 7:46).
Однією з недавніх знахідок біблійної археології стало визначення однією голандською експедицією першого з обох названих місць. У телі деір-Алла, розташованому там, де в східному Зайорданні річка Яббок за 10 км до впадання в Йордан покидає гори, були знайдені сліди Суккоту – заснованого в часи Ісуса Навина ізраїльського міста.
Захоплення Ґлюка знахідками, що не мають аналогів, відлунює в офіційному рапорті, який підсумовує результати досліджень у затоці Акаба.
“Ецйон-Ґевер був наперед спланований і збудований як комплекс із вражаючим архітектурним та технічним талантом. Насправді ціле місто Ецйон-Ґевер було, практично, феноменальним промисловим містом, яке не має собі аналогів у всій історії Давнього Сходу, тим більше, якщо взяти до уваги країну і час. Ецйон-Ґевер був Піттсбурґом давньої Палестини і водночас її найважливішим портом”.
Цар Соломон, “великий мідний цар”, як його називає Ґлюк, мусив бути одним з найважливіших експортерів міді античного світу. Дослідження в инших місцевостях довершили образ економіки Палестини за правління царя Соломона. Південніше давнього филистимлянського міста Газа Фліндерс Петрі розкопав у “ваді газе” комплекси для обробки залізної руди. Плавильні печі там подібні до тих, що в телі ель-Хелейфе, лише менші. Вже Давид оспорював монополію филистимлян на залізо, а перемігши їх, вирвав від них і формулу плавлення. За царя Соломона видобуток заліза та міді було поставлено на широкий потік.
Через два десятиліття після першої знахідки мідного промислу та шлакових гір професором Ґлюком, археологу-аматору Бено Ротенберґу вдається відкрити в тій самій пустельній долині Арави важливе підприємство з видобутку міді з тих часів. Під час експедиції навесні 1959 р. у Ваді Тімна, 30 км на північ від Ецйон-Ґеверу, Ротенберґ наштовхнувся на розлогий робочий табір, в якому каміння вирубували в глибоких штольнях зі скелі і на першому процесі звільняли від шлаків у плавильних тиглях з базальту.
“Бо Господь, Бог твій, уводить тебе до Краю хорошого.., що каміння його залізо, а з його гір добуватимеш мідь” (Второзаконня 8:7,9) – сказано в детальному описі, який Мойсей дає синам Ізраїля про обіцяну їм землю. Мідь і залізо в Палестині? Лише праця археологів дала доказ, наскільки правдивим є й цей біблійний вислів і додала до звичного уявлення про давню Палестину новий момент про подиву гідну промислову розбудову.
Соломон був прогресивним правителем. Він умів прямо-таки геніяльно залучати чужоземних експертів та спеціялістів. Ось де криється таємниця стрибкоподібного розвитку від простої держави з “селюцьким” урядом його батька Давида до економічної потуги найвищого рівня. Тут також лежить і джерело тих скарбів, про які говорить Біблія. Соломон спровадив спеціялістів-плавильників з Фінікії. Лиття культового начиння було доручено Хірамові, митцю із Тиру (див. 1 Царів 7:13-14). В Ецйон-Ґевері Соломон заснував важливе підприємство з морської торгівлі. Сини Ізраїля ніколи не плавали по морю і нічого не розуміли в будові кораблів. Однак фінікійці мали багатосотлітній досвід і практику. Тому Соломон запросив спеціялістів з кораблебудівництва, а також матросів із Тиру: “І послав Хірам кораблями своїх рабів, моряків, що знають море, з рабами Соломоновими…” (1 Царів 9:27).
Зведення цієї гавані на Червоному морі справді згадується також і у фінікійських джерелах. Жрець Санхуніятон записав його постання. Хірам із Тиру випросив собі, “постачати юдейському князеві деревину на новий палац, якщо він надасть йому гавань на Етіопському морі”, і той “дав йому місто і порт Ейлота”. Палац збудував собі цар Соломон, славнозвісний “дім Ливанського Лісу” (1 Царів 7:2)… “А Хірам, цар тирський, достачав Соломонові кедрові дерева й дерева кипарисові, та золото на кожне бажання його” (1 Царів 9:11). Ця біблійна замітка дуже наочно доповнюється таким цікавим описом того ж Санхуніятона про будову кораблів.
“Хоча поблизу того місця були великі пальмові ліси, однак не знайшлося деревини, придатної для будови кораблів, і Йорам був змушений довозити дерево на 8000 верблюдах. З цього збудували флот із 10 кораблів.” Санхуніятону відомі навіть імена фінікійських капітанів, які отримали командування над цим флотом. Цих “моряків, що були обізнані з морем”, звали Кедарус, Ямінс та Котілус.
Ецйон-Ґевер був добре спорядженим та надійно укріпленим вихідним портом для нової далекої торгівлі. В Ецйон-Ґевері кораблі вирушали в оточену таємницею подорож до далеких невідомих берегів: Офір. Де лежала ця легендарна країна Офір, “склад”, в якому Давній Схід виторговував найкоштовніші та найвишуканіші речі?
Через Офір виникла не одна дискусія вчених. Кожного разу гадали, що його знайшли. У 1864 р. німець Карл Маух наштовхнувся на кордоні південної Родезії та Мозамбіку в Східній Африці на руїни храмового міста. Через п’ятнадцять років бур Штайнберґ відкопав за декілька кілометрів на південь від нього гірничий комплекс із дохристиянського часу, який мав мати зв’язок із цим храмовим містом. Говорили, що проби ґрунту показали, що там раніше добували золото та срібло. У 1910 р. відомий німецький дослідник Африки д-р Карл Петерс сфотографував на тому місці різьбу, в якій експерти хотіли бачити чужоземний, фінікійський вплив.
Однак загадкова країна Офір досьогодні залишається недосяжною для дослідників. У кожному разі, деякі зачіпки вказують на Східну Африку. Дослідники, як-от проф. Олбрайт, гадають, що вона була розташована в Сомалі. Це б цілком відповідало і поданому в Біблії часові подорожі. “Бо цар мав на морі таршіські кораблі… Раз на три роки приходили таршіські кораблі…” (1 Царів 10:22). “Флот міг, – припускає Олбрайт, – вирушити з Ецйон-Ґеверу в листопаді чи в грудні першого року. І повернувшись у травні чи червні третього року, він уникнув би в цей спосіб, наскільки можна, літньої спеки. З цієї точки зору подорож мала тривати не довше, ніж півтора роки”. Та й виторгувані товари, як-от “золото, і срібло, і слонову кість, і мавп, і пав” (1 Царів 10:22) чітко вказують на Африку як на країну походження.
Достеменно поінформовані про певний “Пунт”, що міг би бути ідентичний з Офіром, єгиптяни. Вони мусили там на місці все добре роздивитися. Як би инакше виникли вражаючі зображення “Пунту”, які світяться з терасового храму в Деїр ель-Бахрі? Цей храм на західній стороні Фів прикрашають чудові кольорові рельєфи, що надають блиску і чарівности темношкірій дамі – це цариця Пунту. Як завжди, єгиптяни доклали вражаючої старанности, щоб відобразити традиційний одяг, круглі капелюхи, тварин та рослин Пунту. Так глядач отримує наочне уявлення про легендарний Офір.
Супроводжуючі тексти розповідають про подиву гідну експедицію, яку бл. 1500 р. до Р. Х. спорядила до Офіру одна жінка. На троні фараона сиділа тоді як співреґентша Тутмоса ІІІ славнозвісна цариця Хатшепсут, “перша велика жінка історії”, як її називає єгиптолог Брістед. Підкоряючись оракулу бога Амона, що наказував розвідати дорогу до Пунту та відновити перерваний війнами гіксосів зв’язок з берегами Червоного моря, цариця вислала на дев’ятому році свого правління флот із п’яти кораблів. Вони мали привезти міррову деревину для храмових терас. Флот вирушив з Нілу через канал у східній дельті в Червоне море і “щасливо дістався до Пунту”, де обміняв товари Країни Нілу на багаті скарби з міррової деревини, ебенового дерева, золота, а також різноманітні сорти пахучої деревини та инші чужоземні товари, як-от сандалове дерево, хутра пантер та мавпи.
Небачене доти видовище відкрилося перед мешканцями Фів, коли чудернацький натовп темношкірих жителів Пунту з дивовижними продуктами їх країни потягнувся до палацу цариці. “Я влаштувала йому Пунт у його саду…” – ликує цариця з огляду на міррові дерева на храмових терасах. Залишки всохлого коріння міррових дерев знайшли єгиптологи в сухому жовтому піску перед храмом у Деїр ель-Бахрі.
Як і фіванці, стояли, певно, також повні зчудованого захоплення і чоловіки та жінки Ізраїля на стінах гавані Ецйон-Ґеверу, коли флот царя Соломона повернувся із далекого Офіру і складав свій вантаж з “алмуґового дерева та дороге каміння,… золото, і срібло, і слонову кість, і мавп, і пав” (1 Царів 10:11,22).