“І був цар Соломон царем над усім Ізраїлем” (1 Царів 4:1).
“І було в Соломона сорок тисяч стійлів для коней колесниць його та дванадцять тисяч верхівців” (1 Царів 5:6). “І вибудував Соломон… всі міста на запаси.., і міста на колесниці, і міста на верхівців…” (1 Царів 9:17,19). “І цар Соломон наробив кораблів в Ецйон-Ґевері, що при Елоті… І прийшли вони до Офіру…” (1 Царів 9:26,28). “І ввесь посуд на пиття царя Соломона золото, і всі речі дому Ливанського Лісу щире золото, нічого із срібла, воно за Соломонових днів не рахувалося за щось. Бо цар мав на морі таршіські кораблі… що довозили золото, і срібло, і слонову кість, і мавп, і пав” (1 Царів 10:21,22). “А той храм, що цар Соломон збудував для Господа.., він покрив золотом аж до кінця всього храму і всього жертівника, що при найсвятішому, покрив золотом” (1 Царів 6:2,22). “А коней, що були в Соломона, приводили з Єгипту та з Кеве; царські купці брали їх із Кеве за встановлені гроші… І так вони вивозили все це своєю рукою для всіх царів хіттійських та царям сирійським” (1 Царів 10:28,29). “І була вага того золота, що приходило для Соломона в одному році, шість сотень шістдесят і шість талантів золота” (1 Царів 10:14).
Звучить, як казка, чи не так? Чоловікові, навіть якщо це цар, про якого стільки розповідається, важко не піддатись хвальбі. А за літописцем, який пише щось подібне, легко закріплюється слава брехуна. Певна річ, у Біблії існують розповіді, які науковці розглядають як казки, як-от розповідь про чарівника Валаама та його ослицю, що заговорила (див. Чисел 22), або історія про Самсона, якому силу дало довге волосся (див. Суддів 13-16). Однак ця, напевно, найказковіша з усіх розповідей, насправді не є ніякою казкою.
Археологи взялися за лопати, щоб достеменно перевірити достовірність історій про Соломона, і він став їх унікальною окрасою.
Якщо “казку” – як її ще дехто називає – про царя Соломона відділити від прикрас, залишаються як основа тверезі історичні факти. Це одне з найзахоплюючіших відкриттів нового часу. Лише в 1937 р. велика кількість несподіваних знахідок двох американських експедицій стала доказом правдивого історичного підґрунтя цих біблійних розповідей. Навантажений найновішими пошуковими пристроями, бурами, лопатами та кайлами і супроводжуваний геологами, істориками, архітекторами, копачами та необхідними вже для сучасних експедицій фотографами, караван верблюдів полишає Єрусалим. Очолює його Нельсон Ґлюк, який, як і всі вони, є членом відомої Американської Школи Східних Досліджень.
Незабаром коричневі гори Юдеї залишаються позаду. Вони простують через пустельний Негев на південь. Тоді караван огортає “ваді ель-араба”, “Пустельна долина”. Чоловіки відчувають себе перенесеними в правічний ландшафт, на якому залишили свої сліди титанічні сили з глибин, коли вони змінювали тут вигляд землі. Пустельна долина є частиною потужного розлому землі, який починається в Малій Азії, а закінчується аж в Африці.
Дослідники віддають належне чудовому краєвиду, а тоді приступають до роботи, яка їх чекає. Погляди оцінююче ковзають по прямовисних скелястих стінах. Залежно від розташування сонця, змінюються барви і відтінки каміння, з якого тут і там при допомозі кайла беруть проби. Висновки показують глинисто-коричневий польовий шпат, срібно-білу слюду, а там, де каміння має червонясто-чорне забарвлення – залізну руду та зелений мінерал, малахіт, мідяний шпат.
Повсюди в розлогій долині американські дослідники наштовхуються на наявність залізної та мідної руди. Там, де скелі виявляють наявність заліза, є також вирубані і в них входи до штолень – залишки давно покинутих шахт.
Нарешті караван досягає берега затоки. І хоч як привітно вітають їх у сліпучому світлі сонця білі доми Акаби, біблійного Елоту, хоч як заманливо після маршу невтішною пустельною долиною відлунюють звуки східного торгівельного портового міста, дослідники повертаються до цього місця зустрічі трьох світів[1] спинами. Бо їх метою є “Тел ель-Хелейфе”. Самотній пагорб, який, здається, є нічим иншим, як нагромадженням каміння, виростає при просуванні вглиб із позбавленої затінку рівнини.
Дослідження починаються обережним заглибленням лопат і несподівано швидко увінчуються успіхом. З’являються рибальські гачки, вони виготовлені з міді. Тоді цегла, залишки мурів. Деякі заскорублі грудки поблизу телу мають зелені сліди. Це шлак. Повсюди чоловіки стикаються з пісковиком із характерним зеленим відтінком…
Увечері в наметі Ґлюк подумки перебирає попередні результати їх праці. Нічого особливого серед них немає. А попереду ж у програмі ще ціле Зайордання. В Едомі, Моаві, Аммоні, і навіть аж до Дамаску Ґлюк збирається шукати свідків минувшини. Гортаючи нотатки, він замислюється. Залізна руда і малахіт в Аравії, а в купі сміття перед його наметом залишки мурів, шлак і мідні рибальські гачки – і все це в безпосередній близькості від затоки, яка в Біблії називається Очеретяним морем. Маючи щось на гадці, Ґлюк шукає те біблійне місце, де згадується Очеретяне море у зв’язку з великим царем: “І цар Соломон наробив кораблів в Ецйон-Ґевері, що при Елоті на березі Червоного моря в едомському краї” (1 Царів 9:26). Едом у біблійні часи сягав аж до цієї затоки на Червоному морі. Чи цей тел…?
На наступний день починається систематичне дослідження телу ель-Хелейфе. При копанні пробних шахт вони відразу в кількох місцях натикаються на мури. Під ними – незаймана земля. Черепки дають зачіпку для датування, коли їх було зведено. Вони походять з десятиліть правління Соломона, отже після 1000 р. до Р. Х.
Брак часу змушує Ґлюка перервати роботи. Ця експедиція має ще й инші завдання. Однак у наступні роки американці продовжують розкопки під час трьох кампаній, які завершуються в 1940 р. та підтверджують здогади Ґлюка. Виявляється, перші розкопані руїни були помешканнями робітників. До них додаються вали типу казематів – типовий спосіб будови в час ранньої залізної доби. Потім розкопано залишки розлогого поселення. Найцікавішими є форми для лиття та гори мідних шлаків.
Форми для лиття і мідні шлаки посеред немилосердно гарячої, розпеченої сонцем рівнини?
Ґлюк шукає пояснення для цього дивного факту. Чому робочі цехи розташовані саме в районі піщаних бур, які майже безперервно віють із півночі, з Пустельної долини? Чому їх не збудували кількасот метрів далі, під захистом пагорбів, де до того ж дзюрчать джерела питної води? Лише останній період розкопок дав вражаючу відповідь на це питання.
[1] Африки, Аравії та Палестино-Сирії.