Думаю, я стверджую очевидне, кажучи, що бунтівливі підлітки відчайдушно потребують батька вдома впродовж цих років. За їхньої відсутности матерям доводиться самотужки вирішувати дисциплінарні проблеми. Це відбувається в мільйонах сучасних сімей, де головують самотні матері, і я знаю, яким важким стало їхнє завдання. Вони не тільки виконують роботу, яка мала би лягти на плечі двох; також вони мусять зарадити проблемам поведінки, для вирішення яких ідеально годяться батьки. Загалом, вважається, що вищий зріст чоловіка, глибший голос і мужня постава допомагають йому впоратися з непокорою серед молодшого покоління. Так само я переконаний, що здійснення влади – це роль, яку приписав йому Творець.
Батьки потрібні не лише для того, щоби забезпечувати лідерство й дисципліну в підліткові літа; також вони можуть мати великий вплив на своїх синів у період нестабільности. (Стосунки між батьком і дочкою ми також обговоримо тут). Хтось сказав: «Здружіть хлопця з правильним чоловіком, і він не ступить на хибний шлях». Я переконаний, що це правда. Якщо тато з сином разом захоплені якоюсь справою або мають інші спільні інтереси, бунтівливі роки можуть минути відносно спокійно. Цей час може запам’ятатися їм на ціле життя.
Дозвольте мені безпосередньо звернутися до читача: Які спільні інтереси ви плекаєте зі своїм вразливим сином? Деякі батьки складають чи ремонтують з ним автомобілі; інші конструюють іграшкові моделі чи виготовляють щось з дерева в майстерні. Ми з татом разом полювали й рибалили. Годі й описати, що ці дні значили для мене, коли ми заходили разом до лісу рано-вранці. Як я можу сердитися на цього чоловіка, який не шкодував часу, щоби побути зі мною? Між нами відбувалися чудові розмови, коли ми поверталися додому після цілого дня сміху й веселощів на повітрі.
Я прагнув налагодити такий самий зв’язок зі своїм сином Раяном. Ми разом реконструювали «Форд Модель А». Також полювали на кроликів, куріпок, фазана і більшу дичину, відколи йому минуло дванадцять. Як це було з моїм батьком, ми з Раяном мали змістовні розмови, коли разом були в полі. Приміром, ми устали одного ранку і вдосвіта зачаїлися в оленячій засідці. Приблизно за двадцять ярдів під нас була годівниця, яка мала годинниковий механізм. О сьомій ранку вона автоматично висипала кукурудзу в посудину внизу.
Ми з Раяном разом причаїлися в цій засідці, тихенько розмовляючи про все, що спадало нам на думку. І тоді крізь туман ми побачили прекрасну оленицю, яка безгучно вийшла до просіки. Минуло приблизно тридцять хвилин, поки вона дійшла до годівниці, поблизу якої ми ховалися. Ми не мали наміру стріляти в неї, але було дуже цікаво розглядати зблизька цю прекрасну тварину. Вона йшла незвичайно боязко, нюхаючи повітря і прислухаючись до звуків небезпеки. Зрештою вона підкралася до годівниці, далі озираючись лякливо, наче відчуваючи нашу присутність. Тоді вона хутко поснідала і втекла.
Я прошепотів Раянові: «З того, що ми побачили, можна довідатися щось важливе. Щоразу, коли ти приходиш до дармового пригощання з кукурудзи високої якости, яке неждано з’явилося посеред лісу, будь обережний! Люди, які поклали його туди, мабуть сидять поблизу в засідці, чекаючи, щоб вистрелити в тебе. Будь насторожі!»
Раян може не запам’ятати цієї поради, але я завжди пам’ятатиму її сам. Батько не часто каже про речі, які вважає глибокими, своєму синові-підлітку. Одне можна сказати напевне: наша бесіда та інші думки, якими ми ділилися того дня, не сталися б удома. Нагоди для такого типу спілкування треба створювати. І вони варті вашої праці.
Перш ніж ми облишимо тему спілкування батьків із синами, я хотів би коротко згадати про материнський внесок у ці взаємини. Матері можуть або об’єднати покоління, або вбити між ними клин. Цю концепцію було чудово змальовано в книзі «Батьки і сини» Люїса Яблонскі. Автор спостеріг, що матері є головними тлумачами батьківської особистости, характеру і порядности для своїх синів. Іншими словами, ставлення синів до батька – це значною мірою продукт того, що матері кажуть про батька і що думають про свого чоловіка. У випадку з Яблонскі матір зруйнувала повагу, яку він міг мати до свого батька. Ось що він пише:
«У мене збереглися яскраві спогади про те, як я сидів за обіднім столом разом з двома братами, батьком і матір’ю, здригаючись від жорстоких нападів матері на батька.
– Погляньте на нього, – казала вона мовою ідиш, – на його опущену голову і зігнуті ноги. Він невдаха. Він не має мужности знайти кращу роботу чи заробити більше грошей. Він втратив усе.
Батько не відводив погляду від її тарілки і ніколи не відповідав. Вона ніколи не хвалила його чесноти, наполегливість чи важку працю; натомість вона повсякчас зосереджувалася на негативному і змальовувала перед його трьома синами образ чоловіка безвольного, розчавленого світом, над яким він не мав жодної влади.
Його небажання відповідати на невгамовну критику тільки підтверджувало її синам правдивість сказаного. Я мушу додати, що ставлення матері до батька і все сказане про нього ніяк не свідчили, що подружжя – це щасливий спосіб життя або що жінки – дуже чуйні люди. Я не мав особливої мотивації виконувати роль чоловіка й батька, побачивши, яких знущань зазнавав мій тато.
Моє загальне дослідження цілковито підтверджує той факт, що матір – вкрай важлива ланка, що має величезну роль у взаєминах батька і сина[1]».
Хоча Яблонскі цього не згадує, батько також може завдати великої шкоди взаєминам своєї дружини з дітьми. Я дуже скоро дізнався, що коли Ширлі дратувала мене з якоїсь причини, цю мою поставу відразу переймали син і дочка. Вони нібито думали: «Якщо тато може сперечатися з мамою, то нам також можна». Мені відразу стало зрозуміло, як важливо висловлювати свою любов і прихильність до Ширлі. Однак, я інколи не зміг так само формувати повагу до неї так, як вона це робила для мене! Завдяки їй я перетворився на короля у власній оселі. Якби син і дочка повірили половині того, що вона розповіла їм про мене, то я був би дуже щасливим чоловіком. Тісні взаємини, якими я тепер тішуся з Данаєю і Раяном, значною мірою є наслідком великої любови Ширлі до мене, а також того, як вона «тлумачила» мене перед нашими дітьми. Я завжди буду вдячний їй за це!
[1] Lewis Yablonsky, Fathers and Sons (New York: Simon and Schuster, 1982), 134.