Хтось каже, що ми для богів як мухи, яких ловлять навмання в літній день хлопчаки. Інші кажуть, що навіть пір’їна горобця не впаде на землю без волі Небесного Отця. Торнтон Вайл дер, Міст Сан Луіс Рей
Ви лежите в лікарняному ліжку, вам штучно підтримують життя пластикові трубки, що стирчать з вен і носа. Вбивця торнадо зруйнував все, що ви мали. Все, заради чого ви працювали – наш будинок, автомобіль, рахунки – все це зникло назавжди. Ваша сім’я загинула, і вас ніхто не відвідує, окрім хіба кількох кволих сусідів. Ви ледве чіпляєтесь за життя.
Ви проходите звичні стадії смутку, ваші молитви і запитання переповнені гіркоти. Якби ж то Бог особисто мене відвідав і дав відповіді на деякі запитання, – кажете ви собі. – Я хочу вірити Йому, але хіба тепер я можу? Те, що сталося, суперечить усьому, що я знаю про люблячого Бога. Якби ж то можна було побачити Його хоч раз і почути Його пояснення, чому я мушу через все це проходити, тоді б я зміг це витримати.
Одна людина в дуже схожій ситуації отримала те, чого хотіла. Йова, прототип невинно страждаючої людини, особисто відвідав Бог, відповідаючи йому на запитання з вихору. Бог відповідає на нарікання Йова, вдаючись до одного зі Своїх найдовших монологів у цілій Біблії, і оскільки Він з’являється в кінці найбільш повного біблійного трактату на тему страждань, то заслуговує більш детального розгляду. Можливо так Бог записав те, що Він сказав би безпосередньо нам.
По-перше, пригадайте обставини. Що міг сказати Бог Йову? Він міг покласти Свою лагідну руку на голову Йова і сказати, наскільки він виріс як людина, відколи почалися усі ці його випробування. Він міг сказати, що він пишається Йовом, який щойно виграв для Нього вирішальний спір: «Йове, Я знаю, що це було несправедливе ставлення до тебе, але ти витримав. Ти навіть не уявляєш, що це означає для Мене і для всього всесвіту». Бог міг викласти цілу лекцію про необхідність збереження людської свободи, або про трагічні наслідки гріхопадіння. (Він міг навіть просвітити Йова про цінність болю, пояснюючи наскільки гіршим було б його життя, якби він мав проказу!)
Кілька милих фраз, співчутлива посмішка, коротке пояснення того, що сталося, – будь-що з цього могло б допомогти Йову. Але Бог нічого такого не зробив. Навпаки, Він помінявся з Йовом ролями, накинувшись на нього: «Хто то такий, що затемнює раду словами без розуму? Підпережи но ти стегна свої, як мужчина, а Я буду питати тебе, ти ж Мені поясни!» (38:2-3)
Починаючи з цього місця. Бог починає енергійно закидати Йова цілою низкою запитань – не відповідей – які по суті ігнорують роздуми Йова про проблему болю, варті цілих тридцяти п’яти розділів.
Урок природознавства
Навколо цієї пишної промови Бога в Йова 38-41 піднялося багато галасу. В уривку, який міг би бути адресованим до Клубу любителів природи чи Товариства природолюбів, Бог повів Йова в словесну подорож усіма чудесами природи. Я також захоплююся цими розкішними образами, але одночасно з моїм захопленням з’являється надокучливе відчуття збентеження. Чому така промова, чому в такий момент?
Читачі, які в захопленні цитують цю промову Бога, або переносять цю прекрасну поезію у вигляді девізу чи гасла на декоративні настінні прикраси-надписи, напевно випустили з поля зору той контекст, в якому Йов почув ці величні слова: він був без даху над головою, без друзів, голий, вкритий язвами, у відчаї. Надзвичайно сприятливий момент для природознавчої подорожі! Чому Бог ухилився від того запитання, яке довгий час мучило Йова?
Перед такою до кінця пригніченою аудиторією Бог голосно проспівав у грохоті божественної ораторії. Він пригадав:
- схід сонця. «Чи за своїх днів ти наказував ранкові? Чи досвітній зорі показав її місце…»
- дощ і сніг. «Чи доходив коли ти до схованок снігу, і схованки граду ти бачив? .. Чи є батько в доща, чи хто краплі роси породив? Із чиєї утроби лід вийшов, а іній небесний хто його породив? .. Хто для зливи протоку провів, а для громовиці дорогу, щоб дощити на землю безлюдну, на пустиню, в якій чоловіка нема, щоб пустиню та пущу насичувати, і щоб забезпечити вихід траві?»
- грозу. «Якою дорогою ділиться вітер, розпорошується по землі вітерець? Хто для зливи протоку провів, а для громовиці дорогу»
- левів. «Чи здобич левиці ти зловиш, і заспокоїш життя левчуків, як вони по леговищах туляться, на чатах сидять по кущах?»
- гірських козлів. «Хіба ти пізнав час народження скельних козиць? Хіба ти пильнував час мук породу лані?»
- диких ослів. «Хто пустив осла дикого вільним, і хто розв’язав ослу дикому пута, якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробування солону пустиню? Він сміється із галасу міста, не чує він крику погонича»
- страуса. «Крило струсеве радісно б’ється, чи ж крило це й пір’їна лелеки? .. Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом. А за часу надходу стрільців ударяє він крильми повітря, і сміється з коня та з його верхівця!»
- коня. «Чи ти силу коневі даси, чи шию його ти зодягнеш у гриву? Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана? Величне іржання його страшелезне!»
- хижих птахів. «Чи яструб літає твоєю премудрістю, на південь простягує крила свої? Чи з твойого наказу орел підіймається, і мостить кубло своє на висоті?» (Йова 38-39)
Левиці, що підкрадаються, орли, що ширяють у височіні, спалахи блискавки, крокодили, дикий буйвіл – Бог зібрав для Йова ці та інші образи, з насолодою і задоволенням гордого митця. Після кожного опису Він або стверджував, або натякав: «Йове, чи достатньо ти могутній, аби продублювати ці риси? Чи достатньо в тебе мудрості, аби керувати світом?… Чи такі в тебе руки, як у Бога, і чи може твій голос гриміти як Мій?» Бог навіть вдається до сарказму в 38:21: «Знаєш ти, бо тоді народився ж ти був, і велике число твоїх днів!»
Слова Бога вражають Йова своєю руйнівною силою, спонукаючи його до непереборного впокорення, розкаяння: «Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе!… Тому я говорив, але не розумів… Це чудніше від мене, й не знаю його» (42:2-3).
Чи відповів Бог на запитання Йова про страждання? Не зовсім. Він, здавалося, навмисне уникав логічного, послідовного пояснення. (Мені це здається іронією, що так багато людей написало книги, намагаючись захистити репутацію Бога, коли йшлося про невирішену проблему болю, тоді як Сам Бог не бачив жодної потреби в самозахисті). Для чого ж тоді цей войовничий тон? Чого хотів Бог від Йова?
А Бог просто хотів визнання віри. Послання, яке ледь вимальовується поза цією чудовою поезією, зводиться до наступного: Поки ти, Йове, не знатимеш трохи більше про управління фізичним всесвітом, не вказуй Мені як керувати моральним всесвітом.
Якщо ми, так само як Йов, є такими ж невігласами щодо чудес світу, в якому живемо, світу, який ми можемо бачити і торкатися, то хто ми такі, щоб судити про Боже моральне управління усім всесвітом? Поки ми не будемо достатньо мудрі, щоб диригувати хуртовинами, вітрами – або хоча б створити одну єдину досконалу сніжинку – у нас немає жодних підстав позиватися проти Бога.
Бог достатньо мудрий, аби управляти всесвітом, має досить мудрості, щоб оберігати Своє дитя Йова, незалежно від того, яким виглядає життя в найчорніші моменти. Бог достатньо мудрий, щоб створити мене і світ, в якому я живу, має досить мудрості, щоб наглядати за мною.