Все, що можуть зробити пригноблені, це продовжувати надіятися. Після кожного розчарування вони мусять знаходити нові причини для надії. Олександр Солженіцин
Сьогодні фармацевтична продукція тестується «подвійним сліпим» методом, враховуючи, що самі лікарі, які проводять дослід, не знають котрий з препаратів є справжніми ліками, а який інертними, «контрольними» ліками. Вони повинні проходити таке тестування з однієї простої причини: через силу людської надії. Перед подвійним сліпим тестуванням майже всі ліки демонстрували вражаючі результати, незалежно від їхнього хімічного складу. Здивовані науковці зрештою виявили, що ключовим фактором успіху нових ліків була поведінка лікаря: завдяки посмішці, тону голосу і своєму ставленню лікар несвідомо вселяв впевненість і надію, переконуючи пацієнтів у можливості покращення їх стану.
Десятки досліджень підтвердили зцілюючи силу надії – а також небезпеку її втрати. В Університетській медичній школі Рочестера виявили, що пацієнти, які перенесли відкриту операцію на серці, помирали частіше, якщо демонстрували ознаки депресії[1]. Інше відоме дослідження, з назвою «Розбите серце», вивчало рівень моральності серед 4 500 вдівців через шість місяців після смерті їхніх дружин. Вдівці, більшість серед яких перебували в депресії, показали рівень моральності на сорок відсотків вищий, аніж інші чоловіки такого ж віку.
Звіти про в’язнів війни показують, що дехто з військовополонених міг загинути без жодної іншої очевидної причини, а лишень через втрату надії. Зверніть увагу на досвід майора Ф. Дж. Гарольда Кушнера, військового фельдшера, якого протягом п’яти з половиною років утримували полоненим військові В’єтнамської Визвольної армії.
«Кушнер познайомився з одним військовополоненим (ВП), міцним молодим моряком, який вже пережив два роки тюремного табірного життя. Моряк був зразковим ВП, тримаючи себе в хорошій фізичній формі і будучи лідером агітаційної табірної групи (групи переміни мислення), і робив це головним чином через те, що начальник табору обіцяв звільнити тих, хто співпрацюватиме з ними. Йшов час, і моряк поступово зрозумів, що ті, що захопили його в полон, збрехали. Коли усвідомлення цього факту нарешті дійшло до нього, він став справжнім зомбі, відмовляючись від роботи і їжі та підтримки. Він просто лежав на своїх нарах і смоктав великий палець. Не пройшло й кількох тижнів, як він помер»[2].
Пишучи про молодого моряка, д-р Мартін Селіґман з Університету в Пенсільванії каже, що виключно медичне пояснення погіршення його здоров’я, неадекватне: «Його підтримувала надія на звільнення, – каже Селігман. – Коли він втратив надію, коли він усвідомив, що всі його зусилля були марними і надалі залишатимуться такими, він помер».
Як сказав відомий фізіотерапевт Гарольд Г. Вольф: «Надія, віра і мета в житті мають цілющу силу. І це не просто твердження віри, а результат, доведений ретельним, науково контрольованим експериментом» [3].
[1] Арманд Майо Ніколі II. Чому я не можу справитися з депресією? // Християнство Сьогодні. 1983. Листопад. № 11. С. 41.
[2] Колліган. С. 30.
[3] Цитата з Ніколі С. 40.