Найвищий прояв любові, якої ми потребуємо, – не дружба, приязнь чи кохання, хоча все це дано Богом і має свою цінність. Наша найглибша потреба прагне найглибшої любові, любові, яка підкреслює всі інші, любов-агапе з Біблії, яку Льюїс називає жертовною любов’ю. Така любов дає нам найбільше підтвердження нашої цінності. Ця любов така сильна, що той, хто любить, цінує нас вище за свій статок, затишок, здоров’я чи життя. Таку любов подарували одне одному Джим і Делла з оповідання О’Генрі. Їхня рішуча готовність віддати найцінніше заради одне одного не залишає сумніву, що вони були б готові так само пожертвувати і власним життям.
Фільм „Порятунок рядового Райана” розповідає про епізод з історії Другої світової війни, коли загін бійців було відряджено для того, щоб урятувати й повернути рядового солдата матері, яка втратила всіх інших своїх синів на цій війні. Під час операції більшість бійців загону, включаючи командира, гине. Багато років по тому, постарілий Райан приходить на могилу цього офіцера, обливається сльозами і питає дружину: „Чи добре життя я прожив?” Він знає, що ціна, яку заплатили ці люди за його порятунок, надала йому високої цінності, і він хотів почути підтвердження, що його життя було гідним їхньої жертви.
У досконалому світі, що існував до падіння Адама і Єви, такі жертви ніколи б не були потрібні. Жертва вимагає болю і втрат, що не властиве досконалому світові. Але в грішному світі жертовна любов часто потрібна для задоволення потреб ближнього, які не можуть бути задоволені іншим чином. І хоча ми не можемо бажати, щоб хтось пройшов через біль, втрату, самозречення чи навіть смерть, проте, коли заради нас здійснюється така жертва, ми відчуваємо драматичне підтвердження нашої цінності.
В едемському саду та чутлива, романтична, вічна любов, яка викликає захоплення від того, що „і жили вони по тому довго і щасливо”, якої ми так прагнемо, була реальністю. Така любов з блиском в очах могла б тривати вічно без вражаючої потреби в жертві. Захоплююча краса неба і землі давала достатньо доказів того, що Божа любов до Адама і Єви була сповнена радістю і втіхою: запашний лагідний вітерець, неймовірний смак різноманітної їжі, приємне відчуття дотику свіжої трави під ногами, прохолода води на їхній шкірі, догідлива приязнь тварин, буйні кольори і краса дерев, квітів, струмків і гір, що органічно доповнювали їхні власні тіла та характери, і любов, що пов’язувала їхні серця. Все творіння свідчило про всеосяжну любов Бога – їхнього Творця, і вони повною мірою повертали Йому цю любов.
Та після падіння любов, яку відчували на собі Адам і Єва, мусила докорінно змінитися. Тепер вони потребували не просто нескінченного екстатичного потоку романтичних почуттів, а такої любові, що могла залишитися з ними навіть тоді, коли втіхи життя затьмаряться і вони стануть не вартими любові. Тоді б ця жертовна любов прислужилася б їм у задоволенні їхньої відчайдушної потреби. А ця потреба була справді відчайдушною. Без любові, яка б пожертвувала собою заради них, їхній гріх прирік би їх на вічну смерть. Слава Богу, що Його любов виявилася саме такою! Бог вийшов за межі екстатичного ідеалу, який Він призначав для чоловіка й жінки, і задовольнив їхню відчайдушну потребу, принісши Себе в жертву за їхній гріх. Жертовна Божа любов триває від часів Адама і Єви аж донині. Він любить кожного з нас так само, як любив Адама і Єву. Він приніс Себе в жертву за кожного з нас просто тому, що Він настільки сильно любить, що не міг не відповісти на нашу найглибшу і найвідчайдушнішу потребу. Як каже нам апостол Павло, „Він віддав Себе за нас, щоб врятувати нас від усілякого зла” (до Тита 2:14, НЗСМ).
Наша молодь має нагальну потребу саме в такій жертовній любові. Ця потреба проявляє себе в глибокому прагненні до того, щоб тебе шанував, цінував, турбувався про тебе як про кохану людину той, хто вважає тебе вартим особливої уваги. Більшість молоді й гадки не має, що Бог любить їх саме так. Якщо ми хочемо, щоб вони відкрили для себе цю найвищу любов, яку приготував для них Бог: жертовну любов, що бажає їм добра за будь-яку ціну, то ми повинні показати їм її нашою поведінкою. Це не означає, що ми повинні почати бігати й шукати нагоди, як би померти за них. Але це означає, що ми будемо демонструвати їм нашу готовність поставити їхні потреби вище від наших власних у будь-який момент, коли це буде потрібно. Вони повинні побачити жертовну любов у нашому ставленні до них, щоб допомогти їм зрозуміти, що саме так Бог любить їх. Їм треба побачити, що ми шануємо їх, цінуємо їх, щиро любимо їх, незважаючи на їхні помилки й вади. Який вигляд має така любов у дії? На це ми відповімо в наступному розділі.