Сьогодні взяв я за свідків проти вас небо й землю, життя та смерть дав я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє, щоб любити Господа, Бога свого, щоб слухатися голосу Його та щоб линути до Нього. Втор. 30:19-20
Щойно його ноги були готові, Піноккіо почав самостійно ходити і бігати по кімнаті. Коли ж двері відчинилися, він вистрибнув на дорогу і почав утікати.
«Щойно відчуває, що може триматися і ходити, лялька, покликана бути сином, намагається втекти з дому. Першим самостійним жестом людини є саме це віддалення від Отця. Їй так важко прийняти любов Того, хто дав їй життя, що той день, коли вона може вирватися від Нього, здається їй днем остаточного звільнення і початку дорослого життя. Бути дорослою для неї означає, що вона нарешті може обійтися без Бога» (Джакомо Біффі, Проти Майстра Вишні, 40).
Тепер багато хто міркує, як Піноккіо. Джордж Карлін глузливо зауважує: «Релігія вбила в голови людей, що хтось невидимий живе на небі та щомиті дивиться на все те, що ми робимо. Ця невидимка має особливий перелік десяти заборонених речей. Якщо хтось робить щось заборонене, то йому гарантоване місце в надзвичайному місці: вогонь, дим, тортури і біль. І туди нас відправляють жити, страждати, горіти, задихатися, кричати і плакати… Але ця невидимка нас любить!».
А Пол Куртц у «Забороненому плоді» пише: «Можливо, лише після того, як всі усвідомлять, що Бог не існує, ми зможемо зрозуміти, що люди незалежні та відповідальні за своє життя та долю інших людей. Можливо, лише тоді ми віднайдемо мужність і мудрість, потрібні для становлення раціональної етики, яка ґрунтуватиметься на реалістичному баченні природи та усвідомленні загальної моралі».
Це означає просто зачинити очі перед обличчям найпростішої істини.
Людина як автомобіль
Одне європейське дослідження про цінності засвідчує, що для європейців найважливішою цінністю є свобода. Люди справедливо пишаються своєю свободою. Врешті-решт, це саме те, чим вони відмінні від тварин.
Якщо не слухати найбільш запеклих еволюціоністів, то коли йдеться про свободу, люди і тварини припиняють бути «родичами». Рослини і тварини запрограмовані, а людина – ні. Людські вчинки не спрямовані на виконання визначеної програми. Програми – це вегетативні моделі та інстинкти. Троянди і пантери «запрограмовані» бути тим, ким вони є, робити те, що повинні, й жити, як це заплановано. Людина є автомобілем, а тварини рухаються лише по зафіксованих рейках.
«Відмінність між цілком запрограмованими тваринами і частково запрограмованими людьми може здатися мінімальною, але саме в ній закладено радикальний стрибок якості. Чим більше говорять про нашу генетичну схожість з тваринами, тим більше стає очевидним, яка між нами безодня у сфері діяльности, що має пояснюватися чимось іншим, аніж кодом ДНК» (Фернандо Саватер, Мужність вибору, 8).
Біблійна розповідь про створення світу наголошує саме на цьому: «І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього. І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була» (Бут. 2:18-20).
Людина – це цілком інша річ: «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:26-27).