Людина на подобу Божу є вільною, вона може приймати рішення, робити вибір тощо. Бог, згідно з біблійною розповіддю, відразу ж запропонував один вибір: «І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Бут. 2:16-17). Людина обрала пізнання добра і зла.
Це немов сказати Богові: «Я хочу пізнати добро і зло, а потім організуюсь самостійно».
До цього моменту лише Бог знав відмінність між добром і злом. Людина теж забажала такого «привілею». Бог засмучений, але Він, як завжди, поважає вибір людини.
«Говорячи Адаму та Єві про страждання, пов’язані зі статевим аспектом і батьківством, Бог прагне не стільки покарати їх, скільки попередити: “Ви скуштували плід дерева пізнання добра і зла? Гаразд, тепер ви дізнаєтеся, наскільки важко творити і втрачати контроль над своїми творіннями, прагнути, щоб щось стало досконалим, а потім усвідомлювати, наскільки реальність відрізняється від початкового задуму. Знати відмінність між добром і злом є найбільш болісною за все, що тільки можна уявити”» (Гарольд С. Кушнер, Ніхто не вимагає від нас бути досконалими, навіть Бог, 25).
Сталося саме так. Утім відрив від Творця дав людині хвору, слабку, неповну і неконтрольовану свободу. Люди звільнилися від Бога, щоб стати залежними від решти всього. Навіть тепер, у так званому «вільному світі», перебувають під неймовірним контролем. Це правда, адже в кожному куточку світу існують камери спостереження і визвольні рухи, які часто конфліктують між собою. Багато людей почувають себе заручниками звичок, комплексів, наркотиків, бідності, хворіб. Утрачено навіть саму ідею свободи: більшість людей вважає, що вільним є той, хто може робити все, що забажає, не думаючи про інших, зосередившись тільки на собі. Тобто вільними є всемогутні егоїсти на подіумі. Це – катастрофа, яку важко не помітити.
Дивно, але ідея свободи ніколи не пов’язується з Церквою, яку вважають репресивною установою, яка нав’язує ірраціональні норми поведінки.
І все ж тема свободи людей є однією з найголовніших у Святому Письмі.
Ісус Христос так представляє Себе світу: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених» (Лк. 4:18).
У Старому Заповіті Бог досить емоційно об’явив Мойсею Своє рішення визволити народ з єгипетського рабства: «Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його. І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом… А тепер ось зойк Ізраїлевих синів дійшов до Мене» (Вих. 3:7-9).
Бог не може стерпіти, щоб Його синів позбавили свободи. Створені Богом люди мають бути вільними і мають самі вирішувати свою долю: це – їхня надзвичайна і найвища гідність.
Ми можемо сказати, що Старий і Новий Заповіти мають в основі два визнання віри: «Бог вивів нас з єгипетської неволі» і «Христос помер і воскрес на третій день». Ці два визнання підсумовують досвід Бога, який є Богом остаточного звільнення: звільнення від рабства і звільнення від смерти.
У Святому Письмі часто лунає тема «двох шляхів»: людина може обрати між благословенням і прокляттям, між життям і смертю.
Найжахливішим моментом людської свободи є епізод страстей, про який рідко згадують: «До юдеїв знов вийшов, та й каже до них: Не знаходжу Я в Ньому провини ніякої. Та ви маєте звичай, щоб я випустив вам одного на Пасху. Чи хочете отже, відпущу вам Царя Юдейського? Та знову вони зняли крик, вимагаючи: Не Його, а Варавву! А Варавва був злочинець» (Ів. 18:38-40).
Між Христом і розбійником люди обрали розбійника. Саме тому зараз затикають рот усім тим, хто прагне говорити про Ісуса, у той час, як розбійники перебувають на свободі.
А по-справжньому вільним у ту мить була ця безпорадна особа, яку зрадили, видали на загальну зневагу, катували і засудили. «Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від Свого Отця» (Ів. 10:17-18).
Ісус прийшов, щоб зашити цей розрив. Він зробив це, показавши людям, що означає бути справді вільним. Ніхто й ніколи за всю історію людства не був таким вільним, як Він.