Часто фізичний контакт для нас, людей сьогодення, означає секс. Ми більше не вміємо триматися за руки, не вміємо бути поруч одне одного, відкривати нібито нові, а насправді такі давні способи переживати любов.
Саме тому я би хотів, щоб ми заново навчилися пестити.
Серцем.
Сьогодні, особливо на Заході, втратилось глибоке значення власного існування. Ми більше зважаємо на речі, якими володіємо.
Чимраз більше переконуюсь у тому, що ми не можемо почуватись людьми, для яких життя має сенс, доки залишаємось відстороненими від инших людей.
Доки залишаємось переконаними у власній всемогутності.
Закритими в собі.
Доки не станемо частиною всесвіту.
Це спонукає мене писати. Я ніколи не писав, щоб дати волю своїм почуттям, щоб втекти від світу чи отримати прибутки. Я хотів поділитися досвідом, щоб звести воєдино різні життєві історії. Щоб ми відчували єдність. Близькість. Були товаришами в мандрівці. І все це відбулось завдяки атмосфері лагідности, ніжности і відвертости, в якій ми спілкувались і продовжуємо спілкуватись.
Тому, що ми безперервно виявляємо ніжність одне до одного: я – пишучи, ви – читаючи.
Сердечну ніжність.
Дар бідних
Проводжу багато часу в Латинській Америці, де я працюю викладачем, і не перестаю дивуватись тим свідченням любови, радости, тепла, близькости, які місцеві жителі постійно виявляють, попри серйозні проблеми, які їм щоденно доводиться вирішувати в боротьбі за виживання.
Повертаючись до Європи чи Північної Америки, я занурююсь у тривожну атмосферу, де немає надії, де панує страх.
По суті, більшість західних людей живе, потерпаючи від страху, недовіри, самотности.
Без людського тепла.
Без справжньої близькости.
Без сердечної ніжности.
Страх – ще одна важлива тема, якій я присвятив другу книгу цієї нової серії, саме він є реальним фундаментом наших рішень, наших життєвих планів.
Попри те, що ми вважаємо себе християнами, духовними людьми, ми живемо в атмосфері постійного і виснажливого хвилювання. Воно, якщо добре поміркувати, викликано страхом, до якого суспільне і культурне середовище нас привчає.
Коли повертаюсь до Італії, то майже всі люди, яких я зустрічаю, серед яких багато молоді, ставлять мені запитання, які, на мою думку, не варті відповіді. Вони викликані турботами про успіх, владу, престиж, авторитет, гроші, секс.
Доки ці питання-проблеми перебуватимуть у центрі нашої уваги, істинні питання про любов залишатимуться зайвими, інфантильними, сентиментальними і наївними.
Тому, що вони стосуються найглибшого, що тільки може бути.
Подорожуючи світом і безпосередньо стикаючись із різними культурами, я збагнув: мене виховали, запрограмували, привчили жити посеред турбот, посеред так званих серйозних проблем.
Відколи ж я почав розуміти, що ці “серйозні проблеми” є нічим иншим, як результатом страху і тривоги і вони походять від сильних світу цього, які пригноблюють і контролюють нас, тоді я збунтувався.
Я не хочу більше, щоб на мене наганяли страх.
Я не хочу більше, щоб мені погрожували.
Я не хочу більше жити в тривозі.
Я не хочу більше жити в турботах і неспокої.
Хочу, і це є метою моєї книги, здолати шлях від страху до любови.
Хочу подолати страхи, які мені вбили в голову, і жити в згоді із серцем.