Як кепсько прожив я більшу частину свого життя!
Як мало було в ньому внутрішньої глибини.
Може, тому, що походжу із нещасливої сім’ї?
Не знаю.
Проте спостерігаю подібне і в инших людей, які живуть, на перший погляд, спокійно, забезпечено.
Вони одружені, мають сім’ю, але десь у глибині душі відчувають тривогу, страх, самотність.
Ми вже не почуваємось захищеними.
Ми вже не почуваємось коханими.
Ми вже не відчуваємо себе в безпеці.
Тому, що більше не живемо в гармонії з близькими.
Ми розучились обнімати.
Ми розучились цілувати.
Ми розучились голубити.
Ми розучились цінувати инших людей. Серцем.
І все це через страх.
Страх не допускає справжньої близькости. Віддаляє нас від инших, або ж навпаки, прив’язує, узалежнює нас від них.
Створює величезні дистанції.
Або їх знищує.
Не розвиває правдивої близькости. Тому, що внутрішньо ми не є вільними.
Все частіше я зауважую, що стосунки між людьми стають ні чим иншим, як грою коротших і довших дистанцій, спричинених страхом. Подружні пари кажуть, що кохають одне одного, але як мало поцілунків, як мало обіймів, як мало пестощів між коханими!
Соромляться виявляти почуття.
Вважають їх зайвими.
У таких випадках шлюб сприймається як обов’язок, як звичайне виправдання, щоб не висловлювати глибші почуття. Або людина свідомо не одружується, щоб не ставити перед собою питання про власну безперспективність.
Близькість, про яку я кажу, дозволяє разом розвиватися. Притому що кожен обирає свій шлях у житті.
І це досягається, лише коли ми визнаємо, спочатку самі перед собою, а потім перед иншими, що ми обмежені, слабкі, невпевнені і потребуємо розвитку.
Головне – визнати це взаємно.
Сердечна близькість
Уже тривалий час, а мої книги є свідченням цього, я критично ставлюся до психологізму, який охопив Західний світ: психологія повинна пояснювати усе! Вона навчає нас, яким чином потрібно любити, як поводитись у подружжі, зберігаючи водночас відповідну дистанцію в стосунках, як бути щасливими, як жити в гармонії із самим собою та з иншими людьми, як налагоджувати тісні міжособистісні стосунки…
Звичайно, близькість, про яку я говорю, також уникає, з одного боку, холодної, хоч і на перший погляд, ввічливої і шанобливої дистанції, а з иншого, – задушливої, хоч і на перший погляд, приємної близькости, проте усе це диктується серцем, а не зафіксовано в договорі, у вимогах кодексу, які знову ж таки спричинені страхом.
Описана близькість виходить за межі довгої чи короткої дистанції.
Вона не полягає в намаганні зробити світ кращим або ж у спробі зробити добрішою людину. Ця близькість не ґрунтується на людських силах.
Я зрозумів уже давно, через отримані і заподіяні рани, біль і страждання, що взаємини можуть стати справді тривалими лише за умови, що вони висувають на перший план Бога, а не иншу особу, навіть якщо та має добрий характер.
Наші рани і потреби є занадто глибокими, щоб перші могли бути зціленими, а останні задоволеними простим методом. Близькість, про яку кажу, я називаю сердечною близькістю тому, що вона вимагає заглиблення у власне серце, де панує лише мовчання.
Мовчання, заповнене великим здивуванням.
Заповнене Богом.
Він є єдиним, хто споконвіку любив і продовжує любити кожного з нас, навіть найбільш злих. Ще до того, як кожен з нас народився.
Лише в такий спосіб ми зможемо жити разом з иншими людьми, не висуваючи перед ними наших вимог.
Визнаючи взаємно наші недоліки.
Пробачаючи один одному.
Самотність у подружжі
Як заважає страх, щоб виражати власні почуття та емоції в подружжі! Страх призводить до недовір’я, до прихованости, до закритости, до відсторонення від иншої особи, аж до втрати зв’язку, аж до відчуття, що ти уже не є половинкою подружжя.
Ми закриваємось перед иншими, щоб боронитись.
Ми більше не розмовляємо між собою або ж повторюємо загальновідомі і відшліфовані фрази, щоб уникати конфліктів.
Ми вже не висловлюємо ніжні почуття взаємними поглядами, словами, .. серцем.
Тому, що почуваємося безмежно самотніми.
І, щоб уникнути цієї самотности, вдаємося до сексу. Сучасна споживацька, конкурентна, оманливо миролюбна культура змушує нас вірити в те, що секс у змозі привести до близькости, до єднання. Немає нічого більш хибного від цих тверджень. Тому, що секс без почуттів ще більше віддаляє, ще більше роз’єднує.
Використовує, а не налагоджує спілкування.
Вульгаризує, збіднює кохання.
Є банальним.
Лише коли ми відкриваємось, коли ми постаємо перед иншою особою беззахисними, виявляючи наші слабкі сторони, лише коли ми турбуємося одне про одного і приділяємо увагу, лише тоді ми насправді досягаємо єднання.
Любимо.