По-третє, це запитання спонукає нас визнати відповідальність щодо світу в широкому розумінні. Такий виклик, можливо, звучить приголомшливо. Хіба ж не часто ми думаємо або кажемо щось на зразок: “Я всього лиш звичайна людина. Я не можу нічого особливого зробити, коли це стосується таких великих проблем, як корупція і злочинність, безробіття і бідність, жорстокість і СНІД, що загрожує цілковито знищити устрій життя в нашій країні. Не я став першопричиною цих бід, і тому не зобов’язаний щось робити. Владнати цю ситуацію в компетенції тих, хто при владі”. Вам таке знайоме?
Дозвольте поділитися з вами історією, що спонукає нас міркувати трохи по-іншому. 18 вересня 2002 року шестирічну дівчинку жорстоко зґвалтували в Йоганесбурзі, у районі Алесандра. Її тіло було розпанахане з особливою жорстокістю, нутрощі випадали, і так залишили помирати. На щастя, її знайшли і передали в найближчу лікарню. Медсестри назвали її Лерато (що мовою сесуто означає “любов”). Лікар, який її лікував, сказав, що це був найжорстокіший, по справжньому звірячий випадок зґвалтування дитини, свідком якого він став за всі 30 років своєї медичної практики. Лерато вижила. Проте жодна людська істота ніколи не уявить, якої величезної внутрішньої травми і якого страждання вона зазнала.
Її історія глибоко заторкнула одного з моїх добрих друзів. Разом із групою чоловіків він організував “Марш розкаяння чоловіків”. Це був публічний марш перед Богом і спільнотою Алесандри, що мав на меті визнати, як несправедливо чоловіки поводяться із жінками та дітьми в Південно-Африканській Республіці. Майже 350 чоловіків одягнули веретища, посипали себе попелом, написали гріхи чоловіків на цупкому папері, прибивши їх до дерев’яних хрестів, і пронесли їх у повній тиші вулицями Алесандри. Коли прийшли до місця, де було зґвалтовано Лерато, вони стали навколішки в поросі і публічно покаялися перед Богом і спільнотою. Вони молилися, щоб Бог визволив чоловіків з їхньої гріховности, щоб зцілив їх від руїни і перемінив цілу націю[1].
Мене глибоко зворушив вчинок друга. Як і багато інших чоловіків, я прочитав історію про Лерато. І також був шокований тим, що з нею трапилося. Однак саме на цьому моя реакція і закінчилася. Мій друг зробив трохи більше кроків. Він знав, що таке велике зло не можна залишити без відповіді. Треба було щось зробити, аби привернути увагу до розбещености, яка загрожує занепадом і знищенням нашої нації. Навіть попри те, що особисто не вчинив гріха проти Лерато, він виявив готовність взяти певною мірою відповідальність за нелюдську поведінку чоловіків із жінками та дітьми. Власними діями він перейнявся Божим запитанням “Де брат твій?” через розголошення цієї події та протест.
У наш час Бог продовжує те саме запитувати нас. На тлі обставин нашого травмованого суспільства небагато є запитань, актуальніших за це.
Я переконаний, що з усіх жахливих гріхів, якими уражене наше спільне життя, найсмертельнішим гріхом є байдужість. Ми не хочемо бути учасниками страждань, які спостерігаємо довкола. Ми відмовляємося від будь-якої відповідальности за зло між людьми. Нас може зворушувати людський біль, як і мене зворушила історія про дівчинку Лерато, проте ми уникаємо нагоди діяти і робити певні кроки, які змусять нас безпосередньо боротися з джерелом зла. Проте це може змінитися, якщо ми будемо готові перейнятися Божим запитанням, як і вчинив мій друг.
Відповідь на запитання Бога
“Де брат твій?” “Де сестра твоя?” Чи почуєте ви запитання Бога як заклик, щоб подумати над своєю відповідальністю щодо інших людей?
Розпочніть зі своєї родини, друзів та колег. Усі вони відповідальні за власний вибір, однак поміркуйте про те, як ви можете долучитися до їхнього благополуччя. Будьте обережні, щоб ваше піклування не призвело до деструктивної поведінки. Іноді це може трапитися, якщо дитина або хтось із батьків має певне узалежнення. Добре подумайте про те, як ви можете їм допомогти. Можливо, треба буде їм дозволити пройти через певні болючі наслідки їхніх дій, аби вони дійшли до усвідомлення, що справді мають проблему. Поговоріть про все це з Богом, а якщо виникне необхідність, то обговоріть ці речі з тими, кому довіряєте.
Тепер подумайте про когось із своїх ворогів. Це може бути хтось із родини, сусід через дорогу, колега по роботі або хтось, хто гнобить чи використовує вас. Визнайте і опануйте свої почуття до цієї особи, тоді віддайте їх щиро Богові. Попросіть у Бога допомоги зробити вам вибір, щоб побачити цю особу в новому світлі. Він чи вона не є цілком і повністю поганими, втім і ви не є зовсім добрими. Моліться, щоб ви могли прийняти їх як свого брата чи сестру в людській родині. Подивіться очима свого серця на цю особу як на того, у кого той самий Творець вдихнув Свого Духа, що й у вас. Нехай ваша поведінка щодо них випливає з нового світла, в якому ви почали їх розглядати.
І врешті ви, можливо, захочете поміркувати над своєю відповідальністю щодо світу в широких рамках. Безумовно, ви не можете відповідати за весь біль, убогість і страждання, що пронизують сучасне суспільство. Проте ви можете запитати в Бога: “Господи, хто з братів чи сестер страждає, і як мені це розпізнати? До якого людського плачу в моїй ширшій спільності я повинен прислухатися? Куди Ти мене кличеш, щоб я міг відповісти на людські потреби довкола себе? Де я можу бути корисним і докластися до спільного добра через молитву, протест і практичні справи?” Як тільки конкретні люди і місця спадають вам на думку, поговоріть про них із Богом.
Бог має одну людську родину, і ми до неї належимо. Декілька запитань можуть допомогти нам застановитися над цією істиною більше, ніж запитання, яке Бог поставив Каїну. Насправді я вірю, що наше майбутнє залежить від того, чи ми займемося вирішенням цих питань і почнемо шукати на них відповіді, чи ні.
[1] Мій друг зветься Александер Вентер. Він започаткував рух під назвою “Марш розкаяння чоловіків”. Я довідався подробиці історії про Лерато з літератури, яку він випустив