У новелі О’Генрі „Дари волхвів” розповідається про Джима та Деллу Янг – бідне молоде подружжя. Обом їм ледве виповнилося двадцять років. У них було лише дві речі з майна, які цінували дуже високо. У Джима був чудовий золотий годинник – це кишеньковий годинник його дідуся. Не маючи грошей на ланцюжок, він носить цей годинник на шкіряному ремінці. Делла пишається своїм надзвичайно розкішним та блискучим волоссям, яке дістає їй до колін. Вона дуже сильно прагне прикрасити корону своїх кіс набором із черепахових гребенів, обсипаних діамантами, який вона бачила одного разу в магазині, але в неї немає надії придбати його через високу вартість.
Наближається Різдво, а в Делли є лише 1 долар 87 центів, чого явно не вистачить, щоб купити Джимові гідний подарунок. У розпачі в неї назріває думка. Вона продає своє волосся майстру, який виготовляє перуки, щоб роздобути достатньо грошей і купити Джимові гарний платиновий ланцюжок для його годинника. Коли Джим приходить увечері додому з роботи, він з жахом дивиться на стрижену голову своєї дружини. Вона думає, що він сердиться через втрату її прекрасного волосся, яке він так любив, і пояснює, що вона продала його, щоб купити йому подарунок. Але він не сердиться. Він обіймає її і дає їй пакуночок, який пояснює причину. Він приніс для неї набір черепахових гребенів, обсипаних діамантами. Делла нетерпляче показує йому ланцюжок, який придбала для його годинника. „Хіба він тобі не подобається, Джиме? Я оббігала все місто, щоб знайти його. Тепер ти зможеш дивитися на годинник по сто разів на день. Дай мені твого годинника. Я хочу поглянути, як він пасує до нього”.
Замість того, щоб дати свого годинника, Джим усміхнувся: „Делло, – сказав він. – Давай покладемо наші різдвяні подарунки і почекаємо трохи. Вони гарні самі по собі, як подарунки. Я продав годинника, щоб отримати гроші і купити тобі гребінці”.
З чого б іще могли ці молоді люди краще дізнатися про те, як сильно їх люблять? Делла ніколи не просила і не хотіла, щоб Джим приніс у жертву своє цінне майно для неї, так само і Джим ніколи не просив про це Деллу. Але ці жертовні дарунки показали без усякого сумніву, що кожен цінував та любив іншого сильніше за будь-що у своєму житті. Кожен з нас палко прагне здобути підтверджену з такою силою любов.
Ми вже розглядали в цій книзі дві інші найглибші потреби – потребу в розумінні та прийнятті. Але, якщо ви помітили, говорячи про ці потреби, ми часто об’єднували їх зі словом „любов”: „розуміння та любов”, „прийняття та любов”. Любов – це рушійна сила та головний принцип, який задовольняє усі інші наші потреби та всі інші стосунки.
У пошуках любові
Незважаючи на його високе значення та цінність, ми досить бездумно промовляємо слово „любов”. Ми вживаємо його в стількох значеннях, що часто буває важко зрозуміти, що ми при цьому маємо на увазі. Жінки полюбляють говорити приблизно таке: „Ця сукня – моя улюблена”, або „Ця відпустка на Багамах – саме те, що я люблю”. Чоловіки можуть сказати „Я люблю свою дружину”, так само як і „Я люблю свій старенький „Форд”. І хоча використання однакових виразів повинно було б вказувати на те, що мають на увазі одне й те ж, насправді це не так. Намагаючись застосувати те саме слово для надто багатьох речей – від фільмів і марок шоколаду, яким ми віддаємо перевагу, до жертовної вірності коханій людині, ми часто вводимо себе в оману щодо того, що ж насправді означає любов.
Хоча ми хибно вживаємо це слово на позначення наших смаків щодо неістот, як то їжа або музика, навіть у правильному вживанні воно має кілька різних значень. У своїй книзі „Чотири різновиди любові” (The Four Loves) Клайв Льюїс поділяє любов на чотири основні типи: дружба, приязнь, кохання і жертовна любов. Але багато хто не так чітко розрізняє ці типи любові, тож проблеми, що виникають внаслідок цього, серйозніші за чисто академічний інтерес до значень слів. Ми часто женемося за одним різновидом любові, тоді як наша найглибша потреба може бути задоволена лише іншим.
Певно, найбільша проблема походить від наполегливої тенденції в сучасній культурі зображувати любов виключно як еротично забарвлене кохання. Фільми, книжки, журнали, телебачення – всі навколо проштовхують думку, що саме фізичний зв’язок між чоловіком і жінкою є основою для їхнього подальшого щасливого життя. Чому робиться такий акцент – не секрет. Сексуальна привабливість базується на емоціях, виникає моментально, не потребує довгих роздумів, а просто апелює до загального інстинкту. Отже, це легка наживка, і тому її використовують для просування будь-якого товару: від мила до автомобілів, книжок, музики, кіно- та телепрограм.
Наші діти перебувають під великим впливом цього уявлення, їх змушують утратити розуміння різниці між хіттю, що викликана дією гормонів, та глибоко жертовною любов’ю, як у Делли і Джима, любов’ю, яка ставить кохану людину вище понад усе. Теперішнє популярне уявлення про любов складається з поглядів одне одному у вічі, романтичних загравань, тихої повільної музики, вечері при свічках і поцілунків та пестощів, що плавно переходять у шалений секс.
Але реальність виглядає зовсім по-іншому. Справжня любов показує себе в тому, що терпить хропіння, доглядає під час хвороби, пристосовує свої смаки до смаків іншої сторони, долає суперечки, прибирає розлите молоко, міняє брудні підгузки, заколисує на руках крикливе немовля о другій годині ночі і розтягує обмежений бюджет. Яскравий блиск еротичної привабливості часто засліплює молодих людей, ховаючи від них цю сувору дійсність, вабить їх як голос сирен до вівтаря катастроф. Значну частину сьогоднішньої тривожної статистики розлучень спричинило це засліплення глибинами любові, з його обіцянками нескінченного романтичного та еротичного екстазу. Але коли зірки бліднуть у світлі вранішньої зорі, сяйво короткочасної привабливості зникає і залишається незадоволене бажання – бажання глибокої і жертовної любові. Тільки така любов підтверджує нашу вартість. Без неї ми почуваємося меншовартісними, й еротичні переживання не компенсують цього.