Ця потреба глибокої жертовної любові властива усім нам. М. Дж. Раттер, директор відділу клінічних досліджень дитячого медичного центру в Цинцинаті, помітив різницю між дітьми, рано позбавленими любові, та такими, з якими цього не трапилося. Він порівняв дітей, які виросли ізольованими від любові в румунських сиротинцях, з тими, які виросли в люблячих сім’ях. „Стійкі когнітивні та емоційні порушення” зустрічалися набагато частіше в покинутих дітей, ніж у тих, що виросли в турботливому оточенні. Більше того, обстеження англійських та румунських прийомних дітей виявило: „Маленькі діти, які були взяті з румунських сиротинців у віці до шести місяців і потім усиновлені відданими сім’ями у Великобританії, показали значну різницю в показниках розвитку на прикладі хапального рефлексу відразу по прибутті і потім”. Любов змінила їх здоров’я в пізнавальному, емоційному аспектах та рівні розвитку. Любов – це не побажання; це – необхідність.
Сімейний психолог Кевін Леман провів дослідження сорока дев’яти культур по всьому світові для того, щоб показати, що найбільш жорстокими з них є ті, в яких в сім’ї рідко прийнято висловлювати прихильність. Любов не лише рухає світ, вона змащує вісь, щоб усе йшло гладенько.
Ми віримо в те, що більшість батьків люблять своїх дітей більше за свої життя і не замислюючись готові стрибнути під поїзд або пожертвувати своєю останньою ниркою для врятування своєї дитини. Але часто така любов невидима для дитини, Частково так трапляється тому, що в сьогоднішній повсякденній гонитві батьки рідко знаходять час, щоб показати її. У 63% сучасних сімей обоє батьків працюють поза домом. Діти, що живуть у таких сім’ях, 20% свого часу проводять наодинці. Шкільні заняття, спортивні заходи, домашні завдання, домашнє господарство, церковне служіння, понаднормова робота весь час вимагають присутності членів сім’ї, і виснаження вже не дає батькам і дітям можливості провести час разом. Внаслідок цього члени сім’ї можуть перевести дух кожен у своєму маленькому світі, але вони почуваються ізольованими одне від одного.
Це відчуття відчуження може бути ще сильнішим у зруйнованих сім’ях, які швидко стають нормою в Сполучених Штатах. Майже половина американських дітей на сьогодні пережила розлучення своїх батьків. У зруйнованих сім’ях один із розлучених батьків змушений сам виконувати роботу за двох. У такій ситуації часто просто не вистачає часу навіть подумати про те, щоб показати любов належним чином.
Наша потреба і бажання глибокої любові настільки переважає, що, коли любов у сім’ї не працює або не знаходить прояву, діти мимоволі шукатимуть любові поза домом. Вони не можуть ігнорувати притаманну їм потребу. Вони будуть шукати любов, де тільки можливо: серед друзів, у спортивних командах, у клубах, у компаніях, і особливо в протилежної статі. Не всі ці зовнішні зв’язки обов’язково мають бути нездоровими. Насправді багато з них є цілком бажаними, якщо в сім’ї існують міцні стосунки на основі любові. Поки вдома є надійна база, а всі інші зв’язки – лише побічне явище, наші діти почуваються в безпеці.
Але, коли любов не показують вдома і молоді люди шукають її в іншому місці, небезпека зростає. 1) Глибоку любов рідко можна знайти в таких стосунках, які вони знаходять поза домом. 2) Культурні цінності інших людей можуть запанувати над вашою дитиною і контролювати її спосіб мислення та вибір. 3) Статевий потяг, який природно і з великою силою проявляється в підлітковому віці, справляє надзвичайне, магнетичне враження на дітей. Якщо прояви любові рідко трапляються або не трапляються в сім’ї взагалі, діти легко можуть переплутати статевий потяг з любов’ю, якої їм не вистачає. Їм здається, що секс задовольнить їх найглибшу потребу любові, і тому вони вступають у певні стосунки, які зовсім не є жертовними, а якраз навпаки. Це пошуки самого себе, де кожен партнер використовує іншого як засіб для досягнення особливих відчуттів як компенсації за брак любові. Їхні стосунки – звичайна буря гормонів, лише тіло-до-тіла, без глибокого співпереживання одне одному, тому що вони сконцентровані лише на власних потребах і бажаннях.