Наші здібності

Кожен з нас має у своїх руках певні здібності. Які б вони не були – вміння вести бізнес, працювати за комп’ютером, керувати проектами, вирішувати конфлікти, працювати з інформацією та цифрами, управляти фінансами, навчати чи тренувати когось, гостинно приймати тощо – Бог здатний використати їх задля спільного добра. Ми повинні визнати, що саме робимо добре, і скерувати ці вміння в діяннях Божих на порятунок зраненого і розбитого світу, навіть якщо ми переконані, що наші таланти не такі важливі.

Мені у власному житті довелося довідатися, що для Бога немає нічого замалого. Відтоді, як уперше віддав своє життя Богові, я прагнув бути тим каналом Божої зцілюючої любови.

Однак я був непевний щодо того, як це має відбуватися. Згодом у свої двадцять з гаком я брав участь у тримісячній навчальній програмі з удосконалення лідерських якостей. Одного дня, під час роботи в малих групах, нас попросили поміркувати про життя один одного і сказати, що ми цінуємо в них. Завдання розпочалося добре. Кожна особа мала змогу послухати, коли решта висловлювали, що він чи вона вміє добре робити. Я був останнім. На якийсь час у групі запанувала тиша. Зрештою, хтось цю тишу порушив, сказавши: “Тревор, я вважаю, що ти вмієш слухати”.

Щиро кажучи, я був трохи розчарований. Моїх колег підбадьорювали позитивними оцінками за щось, на перший погляд, трохи вагоміше: “чудові людські якості”, “вміння правильно делегувати”, “здатність далекоглядного керівництва”, “чудові менеджерські вміння” тощо. Варто зізнатися, що порівняно з ними просте вміння слухати звучало для мене доволі банально. І ще двоє з групи мали своє враження щодо мене. Я сподівався, що вони помітили в мені щось більш захопливе. Наступний сказав: “Я погоджуюся. На мою думку, ти вмієш добре слухати”.

Далеко не почуваючись підбадьореним, тепер я вже почувався трохи розчарованим. Коли остання особа сказала те саме, мені захотілося скрутитися клубочком десь у куточку і померти. Слухання не було для мене аж таким вже чудовим даром. Проте дотепер я ще пам’ятаю ту ніч, коли стояв на колінах біля свого ліжка і віддавав Богові те, що мав у руці. “Дорогий Боже, дякую за вміння слухати. Я віддаю його Тобі. Я зобов’язуюся розвивати його, наскільки зможу. Будь ласка, використай його для змін у житті інших людей”. Зараз, озираючись назад, я глибоко зворушений можливостями, які дав мені Бог, аби використати моє вміння слухати. Це вміння надало моєму життю надзвичайного значення і змісту.

Яке вміння ви тримаєте у своїй руці? Будь ласка, не порівнюйте його з уміннями інших людей. Воно може бути великим, а може бути і малим, але Бог унікально наділив вас ним для конкретної мети. Ви вже маєте те, що Бог хоче, аби ви використали для благословення інших. Радше подякуйте Богові за це вміння, зобов’яжіться розвивати його і надалі використовувати в служінні іншим людям. Коли ми використовуємо те, що маємо в руці з відвагою і співчуттям, ми починаємо робити свій вклад у будування кращого світу для всіх, навіть якщо єдина річ, яка нам добре вдається, це вміння слухати!

Наш життєвий досвід

Кожен з нас має в руках свій життєвий досвід. Авжеж, життєвий досвід суттєво різниться в кожної особи. Зазвичай він включає такі речі, як уроки, що ми їх засвоїли, коли зростали; роботу, яку ми виконували; помилки, яких допустилися; успіх, якого досягнули; і, можливо, найважливіше з перспективи Бога, ті болісні моменти, коли ми страждали. Наш життєвий досвід є величезним ресурсом для Бога, аби використати його для зцілення зраненого світу. Як ми довідуємося з багатьох біблійних історій, спосіб, як Бог використовує нас, є часто пов’язаний зі злетами і падіннями, крізь які ми пройшли.

Ця істина знову яскраво зображена в житті Мойсея. Хіба ми іноді не дивуємося, чому Бог обрав саме його? По правді, він був не найкращим кандидатом для справи, яку хотів звершити Бог. Відтоді, як Мойсей убив єгиптянина, він переховувався. Сорок років жив у пустелі, доглядаючи за вівцями. Виконуючи таку роботу, не отримаєш аж надто багато для свого життєвого досвіду. Безумовно, знайшовся би хтось кваліфікованіший від нього. Проте, якщо ми докладно розглянемо життєвий досвід Мойсея, то почнемо бачити, чому саме його покликав Бог.

Насамперед це його дитинство. Коли фараон наказав єврейським повитухам вбивати всіх новонароджених єврейських хлопчиків, мати Мойсея заховала його поблизу місця, де купалася дочка фараона. Принцеса знайшла його. Від того моменту і надалі він зростав у сім’ї фараона з усіма привілеями, яких надало йому це становище. Без сумніву, він отримав чудову освіту разом із розумінням того, як усе влаштовано при дворі фараона. Подумайте про те, як це знання пізніше йому стало в пригоді, коли він прийшов до фараона і виклав йому Божі вимоги.

Далі його сорокарічний досвід праці пастухом овець у пустелі. Подумайте, скільки навиків для виживання та вмінь він здобув, займаючись цією справою. Навиків, які одного дня виявилися безцінними, коли він провадив упертий народ крізь ту ж таки складну місцевість. Умінь, яких він ніде більше би не отримав, як тільки через власний досвід. Упродовж періоду, який він провів, живучи серед бедуїнів, як вказує Брюс Ларсон, Мойсей отримав унікальне вміння вести ізраїльський народ через смертоносну, безжальну пустелю, що не виявляла жалю ні до людей, ні до тварин.

По-третє, духовне приготування, яке відбувалося упродовж цих довгих років, проведених на самоті. Дозвольте пояснити, що я маю на увазі. Професія пастуха завжди була пов’язана з самотністю. Самотність і тиша, як відомо, мають здатність глибоко змінювати нас. Вони надають простір для особистих роздумів, самодослідження і справжньої зустрічі з Богом.

Судячи з його відповіді перед палаючим кущем, життєвий досвід Мойсея не був винятком щодо цього. Упродовж часу, проведеного наодинці в пустелі, він, безумовно, розвинув у собі гостру духовну проникливість. Згодом вона не раз утверджувала його у важкі роки.

Бачите, як, починаючи від самого дитинства і до дорослого віку, життєвий досвід Мойсея готував його до того, щоб Бог використав його в такий чудовий спосіб. Те саме стосується і нас із вами. Відразу від моменту нашого народження, через усі проблеми і хвилювання, пов’язані з періодом зростання, пригодами молодого періоду дорослішання, через усі різноманітні справи, які ми робили, усі радощі і смутки, яких ми зазнали, Бог формував нас бути членом людської родини, який може щось змінити. Проте саме ми повинні віддати Богові життєвий досвід, який принесли у своїх руках.

Попередній запис

Що це в тебе в руці?

Наступний запис

Наша невідповідність