Якщо ми не беремо до уваги того факту, що одного дня мусимо померти, інстинктивні сили, про які ми говорили раніше, стають жорсткими, блокуються, а потім поширюються як справжні метастази, як справжній рак психіки, і не дають вільно струменіти духові.
Вони не допускають здорового сприйняття Бога.
Сьогодні ця хвороба найбільш поширена, принаймні на багатому Заході.
В особистостях, які не беруть до уваги факту, що колись мусять померти, агресивність з благотворної стає згубною, змушує вважати, що сила полягає в домінуванні й експлуатації іншої людини, що вона означає егоїзм, сліпі амбіції, незмірну гординю, нахабство, самовпевненість.
У цих же особистостях здоровий потяг до інтимности перетворюється в контроль над іншою особою, відчуття посесивности, перетворення тіла в товар, прагнення чисто тілесного задоволення.
В особистостях, які не приймають того факту, що потрібно буде померти, нероздільно панує страх.
…чинить нас слабкими, залежними
Особа, яка не приймає факту, що колись мусить померти, не бере на себе своїх зобов’язань, відповідальности.
Не знає свого справжнього імени.
А не знаючи його, втрачає можливість прямувати шляхом особистого зростання.
Втрачає сама себе.
У людині, яка більше не має гідности тих, кого я у своїх книгах називаю шукачами сенсу, здорове бажанням інтимности вироджується в потребу в залежності.
Не маючи вже змоги жити як головний герой власного життя, як лідер самого себе, вона живе, чи вважає, що живе, у симбіозі з іншим, будучи залежним від іншого.
Така особистість, природно, не може жити без інших.
Вона змушена, великою мірою, враховувати думку інших, а особливо неадекватно агресивних особистостей, жорстоких особистостей. І тут ми розуміємо, чому хворі особистості шукають хворих особистостей, а здорові – здорових!
Ці хворі особистості в їхньому бажанні інтимности нездатні сказати «ні» помилковим проханням, небезпечним запрошенням, сумнівним подарункам. Вони намагаються всім сподобатися, аби потім, у тиші свого серця, відчувати образу на самих себе і на все людство.
Коли вони переживають кризу, а кризу вони переживають майже постійно, то шукають підтримки і допомоги в інших. Утративши інтимність з самими собою, вони шукають пропозицій від інших, які також хворі, але хворі на рівні агресивности, і шукають собі жертву, щоб роздушити її, домінувати над нею, маніпулювати нею, зробити залежною від себе.
Ці особистості не чинять спротиву, стакнувшись з несправедливістю, зловживаннями, живуть за принципом «моя хата скраю». Вони завжди перебувають у депресії, сумні та безсилі, вони позбавлені життєвої радости. Вони уникають будь-якого конфлікту, будь-якої сутички. Не мають власної думки, не вміють творчо розвинути ідеї, не будують планів.
Вони, по своїй суті, є інфантильними.
Наївними.
Вони відчувають, що вмирають, коли хтось їх відкидає.
Живуть у страху помилитися.
Вони підкоряються, понад усе, авторитарним особистостям, аби почуватися в безпеці, якої бракує.
Не маючи своєї чітко визначеної особистости, вони піддаються постійній маніпуляції з боку своїх же дітей, родичів…
Вони постійно бояться розчаруватися.
Вони не чують схвальних відгуків, проте пам’ятають лише критичні зауваження на свою адресу. Вони не володіють вмінням розрізнити, розпізнати людей, яких зустрічають.
Одним словом, вони живуть у страху.
Вони, насправді, психічно і духовно мертві. Мають хворе уявлення про Бога. Вважають, що зла не існує.
Ці особистості, замість того, щоб догоджати людям, повинні були б радше прямувати Дорогою і Правдою, на які постійно нам вказує Святий Дух.
Молитва
Уже віддавна я додаю до психотерапії молитву. Не класичні молитви, але також справжні та дієві. І насамперед тим хворим особистостям, яких ми щойно описали, я раджу звертатися до Бога, кажучи:
«О Боже, Ти знаєш, як я страждаю, який я слабкий і залежний від інших, як не вірю в те, що Ти мене любиш за будь-яких обставин і що Ти полюбив мене від першого дня, коли я прийшов на цю землю, у те, що навіть набагато раніше я став частиною Твого проєкту… Допоможи мені навчитися виражати свої емоції, свої почуття, свої думки.
Ти мене сотворив і я в Тобі знаходжу свою гідність!
Це дає мені силу вже відтепер, відразу, казати те, що я думаю. Будь біля мене, коли я шукатиму найвідповіднішого моменту, найвідповідніших слів, не перебільшуючи ні в агресивності, ані в підкоренні, але в спокої, чесності і гідності.
Після того, як скажу те, що думаю, я зупинюся, розслаблюся і вислухаю іншого без упереджень.
Я повинен віднайти свою природність, свою автентичність, свою спонтанність. Я відчуваю, Господи, що за деякий час, за допомогою такого підходу, з Твоєю допомогою, я нарешті зможу:
- відстояти свою гідність, яка є Твоєю;
- стати відповідальним за себе самого, тобто за Твоє творіння;
- казати «ні» тому, що відчуваю сумнівним;
- виражати свої почуття;
- противитися залежності;
- дозволити силі Святого Духа заполонити мене.
Амінь».