Але у всіх цих інстинктах присутня смерть, яка властива людській природі. І саме смерть, знову ж таки в моєму власному розумінні, надає гуманного змісту особистості, яка вирішила рахуватися з нею. Чи, радше, рахуватися з необхідністю померти і завжди про це пам’ятати.
Бо ніхто з нас не знає смерти.
Парадоксально, але ми, людські істоти, найбільше боїмося речей, подій, яких не знаємо і ніколи не пізнаємо на рівні усвідомлення, свідомости.
Тому той, хто не бажає вийти поза це, хто задовольняється тим, що бачить, хто плекає ілюзію, що не помре, той живе поверхово. І страх, зрештою, оселяється тільки в поверхових людях.
Натомість здорові люди, ті, що знають про невідворотність смерти, страх уже давно перемогли. І то назавжди. Так, що можна сказати: «…Якщо б не було смерти, потрібно було б її придумати».
Хвора особистість, за визначенням, є поверховою.
Вона основується на видимості.
Вона не посідає добре визначеної ідентичности.
Не здатна вибирати.
Не має сміливости.
Боїться відкрити жахаючу дійсність, яка, справді, почала б цю особистість допитувати, поставила б її перед лицем власної відповідальности.
Але найбільш драматичним є те, що власне поверхові особистості найлегше піддаються злу.
Бо вони не є відповідальними.
Бо вони не є свідомими.
Бо такі особистості надто часто живуть, ототожнюючи себе з загальними соціяльними правилами, згідно з наймоднішими на той момент тенденціями, живуть у конформізмі, не вірять у велику вартість, яку має їхнє існування. Вони наповнюють своє життя їжею, сексом, владою, грошами, успіхом, і таким чином вважають, що гідно прожили життя, що вони переможці… Але, у глибині свого серця, вони знають, що є порожні, завжди незадоволені, без мети в житті, без центру, яким є Бог.
Натомість глибокі, здорові особистості знають, що вони прийшли на цю землю, аби відкрити своє справжнє Я. Маючи духовну природу, вони поступово, крок за кроком, розуміють, що прямують шляхом свого особистого зростання.
Глибокі, здорові особистості таким чином відкривають для себе, що вони, за своєю суттю, істоти духовні, що прийшли на цю землю на короткий, дуже короткий відрізок часу, відпущений людському життю, але що вони, водночас, є завжди і назавжди духовними.
Здорові особистості відчувають всередині себе Божу присутність.
І роблять все, щоб її виразити.
Талановиті особистості
Я лише йду за Святим Письмом. Згідно з ним, кожна людська істота володіє талантами, особливими харизмами, які має лише вона. Ці таланти, ці харизми надзвичайно індивідуальні, немає двох подібних.
Вони виняткові.
Іншими словами, кожен з нас прийшов на цю землю, аби звершити свою місію – виразити Святого Духа, що мешкає в нас, через таланти, харизми, якими нас обдарували і якими володіємо лише ми. Ніхто інший.
І це харизматичне самовираження ніколи не можна сповняти заради особистої вигоди, заради жадоби, заради економічного збагачення, заради привертання до себе уваги чи заради досягнення слави та успіху.
А заради того, щоб допомогти іншим, послужити їм. Тим, кого ми зустрічаємо.
Якщо ми використовуємо наші харизматичні дари для служіння людству, то сповнюємо наше завдання. Звершуємо нашу місію. Те, задля чого ми прийшли на цю землю.
Якщо ми так живемо, – кожного дня прославляємо Господа.
Якщо ми так живемо, – виходимо поза речі, що належать цьому світові; наше існування набуває вагомости; ми в іншому світлі бачимо патології, депресії, невдачі; всередині нас формується ядро світла, внутрішньої радости.
Якщо ми так живемо, – напряму поєднуємося зі Святим Духом.
Якщо ми так живемо, – завжди чутимемо всередині нас надзвичайну пристрасть, потужну життєву силу, яка забарвить у кольори все, що будемо робити.
Таким чином переможемо страх смерти.
Вийдемо поза межі часу.
Ми житимемо в блаженстві і справедливості.
Відкриємо божественність, що живе в нас, у кожному з нас, геть у всіх.
І створимо весь достаток, який бажаємо. Такий достаток стане прибувати в наше життя і почнемо відчувати, поряд з нами, не спорадично, а як щоденну подругу, здатність чинити надзвичайні речі.
Навіть не усвідомлюючи цього.
Ми житимемо поточним моментом.
Ми вже не будемо зупинятися, гадаючи, що досягли мети, натомість будемо міркувати про те, як її досягнути.
Ми назавжди відчуватимемо всередині себе внутрішній спокій.