НЕВІЛЬНИЦЬКА РОБОТА В ПІТОНІ ТА РАМЗЕСІ – Частина 3

І сталося за тих днів, і підріс Мойсей. І вийшов він до братів своїх, та й приглядався до їхніх терпінь. І побачив він єгиптянина, що бив єврея з братів його. І озирнувся він туди та сюди, і побачив, що нікого нема, та й убив єгиптянина, і заховав його в пісокІ почув фараон про цю справу, та й шукав, щоб убити Мойсея. І втік Мойсей від фараонового лиця, і оселився в країні Мідіян” (Виходу 2:11,12,15).

Мойсей є народжений в Єгипті, вихований єгиптянами і має типово єгипетське ім’я. “Мойсей” це поширене на Нілі ім’я “Маосе”. Єгипетське слово “мс” значить просто “хлопчик-син”. Багато фараонів називалися Амосіс, Амасіс та Тутмосіс. А славетний скульптор, серед шедеврів якого ще й сьогодні увесь світ подивляє незрівнянно прекрасну голову Ніфертіті, називався Тутмосе.

Це факти. Єгиптологи знають про це. Однак широка громадськість чіпляється до відомої біблійної історії про кошик, а вічні скептики не вагаючись приводять проти достовірности постаті Мойсея такий аргумент: “Це ж легенда про народження Саргона! – кажуть вони – і вважають, що її списали.

Про Саргона – засновника семітської династії царства Аккаду 2360 р. до Р. Х. – клинописні тексти розповідають: “Я, Саргон, потужний цар, цар Аккаду. Моя матір була храмовою повією, батька ж мого я не знаю. Матір моя зачала мене; таємно народила вона мене; вона поклала мене в кошичок із очерету, заліпила земляною смолою його кришку. Вона пустила мене на ріку… Річка ж понесла мене і принесла до Аккі, поливальника. Аккі, поливальник, взяв мене за сина і виховав мене…”

Подібність до біблійної історії Мойсея є й справді вражаючою: “ Та не могла його більше ховати. І взяла йому папірусову скриньку, і виасфальтувала її асфальтом та смолою, і положила до неї дитину, та й поклала в очереті на березі Річки” (Виходу 2:3). Історія з кошичком є прадавньою народною оповіддю семітів. Впродовж багатьох століть вона передавалася із уст в уста. Легенду про Саргона з III тисячоліття до Р. Х. знаходять навіть на нововавилонських клинописних табличках з першого тисячоліття до Р. Х. Це ніщо инше, як додаток, один з тих, якими наступники здавна прикрашали життя великих людей. Однак кому сьогодні спало б на думку сумніватися в історичності імператора Барбаросси лише через те, що він до сьогодні мав би сидіти в печері на Кюффгойзер[1]?

Урядовці всюди насолоджуються державним захистом. У часи фараонів це було не инакше, ніж тепер. Тому Мойсеєві, після того, як він у справедливому гніві вбив державного наглядача за невільницькою працею, залишається лише втеча, щоб уникнути певного покарання.

Мойсей робить те саме, що перед ним вже робив Сінуе. Він тікає з єгипетських земель на схід. Оскільки Ханаан є територією, що перебуває під єгипетським управлінням, Мойсей обирає як місце еміграції гористий Мідіян на схід від затоки Акаба, оскільки з ним його пов’язують родинні зв’язки. Кетура була дружиною родоначальника Авраама після того, як померла Сара (див. Буття 25:1). Один із їхніх синів називався Мідіян. Плем’я мідіян у Старому Завіті часто зветься кенії (див. Чисел 24:21). “Каін” означає арабською “той, що належить до ковалів міді”, а “каіная” арабською – коваль. Це означення пов’язане з наявністю цього металу на території, в якій мешкав цей народ. Гірські хребти на схід від затоки Акаба, як засвідчили дослідження ґрунтів, зроблені американцем Нельсоном Ґлюком, багаті на мідь.

* * *

Жодна держава добровільно не відпустить дешевих чужоземних невільників зі своєї країни. Це мусить усвідомити й Ізраїль. Врешті, кари мали вирвати в єгиптян дозвіл на це. Чи вони лютували в часи Мойсея, дотепер на це питання не можна відповісти ані “так”, ані “ні”, бо ще не знайдено тогочасних повідомлень про це. Однак самі кари не є чимось неймовірним ані чимось незвичайним. Більше того, вони належать до справжнього єгипетського колориту. Води Нілу “перетворилися на кров”. І прийшли “жаби, і покрили єгипетську землю”, находять “воші”, “мор”, “чиряки”, врешті – “град, сарана та темрява” (Виходу 7-10). Речі, які Біблія тут описує, єгиптяни переживають і сьогодні, наприклад “червоний Ніл”.

Осад з Абіссинського озера часто забарвлює воду річки, насамперед у верхній течії, у темний червоно-коричневий колір. Це виглядає, якщо хочете, дуже подібним на кров. У час повеней жаби та воші розмножуються часом так сильно, що стають справжньою карою Божою для країни. Воші належать до категорії паразитів. Часом вони великими роями налітають на цілі райони, лізуть в очі, ніс та вуха і можуть спричинити відчутні болі.

Мор на худобу трапляється в усьому світі. У випадку з чиряками, які напастують як людей, так і тварин, може йтися про так звану нільську спеку або нільську коросту. Це свербляча й пекуча висипка, яка часто переходить у відкриті нариви. Цією огидною шкірною хворобою Мойсей погрожує як карою і при мандрівці пустелею: “Ударить тебе Господь єгипетським гнояком, ґудзами, лишаями, струпами такими, що не зможеш їх вилікувати” (Второзаконня 28:27).

Град, хоча і є на Нілі рідкісним явищем, однак не є невідомим. Він може трапитися в зимову пору року – у січні чи лютому. Як і рої сарани, він є для країн Сходу типовим катастрофічним явищем. Те саме стосується раптової темряви. Це спекотний вітер хамсін, який теж називають сімуном, що підіймає і жене перед собою неймовірні маси піску. Вони затемнюють сонце, надаючи йому тьмяного, жовтуватого відтінку і перетворюють ясний день на похмурий. Лише смерть первородних є карою, для якої немає жодного природного пояснення (див. Виходу 12:29).


[1] Кюффгойзер – це гориста місцевість на кордоні Тюрінгії та землі Заксен-Ангальт (найвищий підйом 477 м), з руїнами давньої фортеці Куффгаузен. За легендою, імператор Фрідріх І Барбаросса не помер, а був схований в одній з печер на Кюффгойзер, де він дотепер сидить на лаві і спить, а його руда борода виросла вже понад кам’яний стіл (прим. пер.). Ця легенда була особливо популярною в XIX ст., коли оживилися бажання відновити давню німецьку імперію, якою вона була за Фрідріха І Барбаросси.

Попередній запис

НЕВІЛЬНИЦЬКА РОБОТА В ПІТОНІ ТА РАМЗЕСІ – Частина 2

Наступний запис

ДОРОГОЮ ДО СИНАЮ – Частина 1