Гері Смолі та Джон Трент
Особливо незвичним у шлюбах, сім’ях, дружбі і бізнесі є метод, який називають емоційним словесним описом, – він може “перезарядити” спілкування і змінити життя. Ця ідея така ж стара, як і стародавні царі, і настільки необмежена часом, що її застосовували впродовж століть у кожному суспільстві. Вона має здатність захопити людську увагу, одночасно заполонивши думки і почуття. Крім здатности спонукати нас до ближчих стосунків, вона ще може створити тривале враження.
Дізнавшись, що батьки розлучаються, ображена Кімберлі у своєму листі до батька використала такий словесний опис:
“Дорогий татусю.
Це вже пізно, я сиджу в своєму ліжку і пишу тобі листа. Я хотіла порозмовляти з тобою дуже багато разів за останні декілька тижнів. Але, здається, у нас взагалі немає часу побути наодинці.
Татку, я усвідомлюю, що ти зустрічаєшся ще з кимсь. І я розумію, що ви з мамою, можливо, вже ніколи не будете разом. З цим надзвичайно важко змиритися, особливо усвідомити, що ти, напевно, ніколи не повернешся додому, щоб кожного дня бути зі мною і Браяном. Але я хочу, щоб ти принаймні розумів, що відбувається в нашому житті.
Не подумай, що це мама попросила написати тобі. Ні, вона не просила. Ні вона, ні Браян не знають, що я пишу тобі. Я лише хочу поділитись з тобою своїми думками.
Татусю, мені здається, що наша сім’я проїхала на гарному автомобілі протягом довгого періоду часу. На такому, якого ти завжди хотів, як службовий автомобіль. Автомобіль, всередині якого всі додаткові послуги і жодної подряпини зовні.
Але з роками в автомобіля з’явились деякі проблеми. Він димиться, колеса дрижать, а чохли на сидіннях розірвані. Автомобілем стало важко керувати, а також їхати в ньому через увесь цей скрип і трясіння. Але це ще чудовий автомобіль, або, принаймні, міг би бути. Якщо докласти невеликих зусиль, то, я знаю, він би їздив ще багато років.
Відтоді, як ми купили автомобіль, Браян і я сиділи на задньому сидінні, а ви з мамою спереду. Ми почувались спокійно, коли ти керував, а мама сиділа поряд з тобою. Але минулого місяця за кермом була мама.
Це було вночі, ми якраз повертали біля нашого будинку. Раптом ми підвели очі і побачили инший автомобіль, який вийшов з контролю і прямував прямо на нас. Мама намагалася звернути вбік, але инший автомобіль зіткнувся з нашим. Удар був настільки сильним, що ми злетіли з дороги і вдарились об ліхтарний стовп.
Річ у тім, тату, що якраз перед зіткненням ми побачили, що тим иншим автомобілем керував ти. І ми побачили, що біля тебе сиділа инша жінка. Аварія була настільки страшною, що нас усіх відправили в лікарню швидкої допомоги. Але коли ми запитали, де є ти, ніхто не знав. Ми досі не знаємо, де ти, чи був ти пошкоджений і чи тобі потрібна допомога.
Мама була дуже травмована. Вона вдарилась об кермо і зламала декілька ребер. Одне з них прокололо її легені.
Коли автомобіль зазнав аварії, задні двері вдарили Браяна. Він був увесь в порізах від розбитого скла, він зламав руку, яка тепер у гіпсі. Але це ще не найгірше. У нього ще залишився біль і шок. Він навіть не хоче ні з ким розмовляти чи гратися.
Щодо мене, то мене викинуло з автомобіля. Я довго пролежала на холоді з поламаною правою ногою. Поки я там лежала, я не могла рухатись і не знала, як там мама і Браян.
Минуло вже трохи часу з тієї ночі. Хоча нам вже трішки краще, ми досі в лікарні. Лікарі кажуть, що мені ще потрібно буде довго лікувати свою ногу, і я знаю, що вони можуть допомогти мені вилікуватись. Але мені б хотілось, щоб ти допоміг мені, а не вони.
Біль такий неприємний, але найгірше те, що ми усі сумуємо за тобою. Кожного дня ми сподіваємось, що ти прийдеш відвідати нас у лікарні, а ти не приходиш. Я знаю, що це кінець. Але моє серце спалахнуло б від радости, якщо б я підвела очі і побачила, як ти заходиш до кімнати.
Вночі, коли в лікарні цілковита тиша, вони привозять Браяна і мене до мами в палату, і ми усі розмовляємо про тебе. Ми розмовляємо про те, як сильно ми любили їздити з тобою на автомобілі і як нам хочеться, щоб ти був з нами тепер.
З тобою все гаразд? Чи постраждав ти від аварії? Чи ми потрібні тобі так само, як ти нам? Якщо я тобі потрібна, то я тут. Я люблю тебе.
Твоя донька, Кімберлі”.
ЗАБІГАЮЧИ НАПЕРЕД…
Більше ніж два місяці перед тим, як написати лист, Кімберлі спостерігала, як її батько, Стів, покидав сім’ю, плануючи розлучитись з дружиною і маючи наміри почати нові стосунки з иншою жінкою. Біль, який відчула Кімберлі, її мати і брат, важко описати. Але страждання поширились і на Стіва. Лише декілька тижнів після того, як він пішов із сім’ї, він почав переосмислювати своє рішення.
Це вплив розлучення. Воно здається вирішенням проблеми, хоча насправді приносить лише біль і нові труднощі.
Декілька днів після того, як він отримав листа Кімберлі, Стів з’явився на порозі дому і попросив повернутись. Він усвідомив, що розлучення не було вирішенням його сімейних проблем.
Чи ви коли-небудь розглядали розлучення як вирішення своїх проблем? Чи ваш шлюб коли-небудь був на межі розлучення? Цього тижня ми відверто обговорюватимемо розлучення як “вирішення проблеми”.
Джеймс Добсон