П’ятниця: Витримати до кінця
“Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже!” Мр. 10:14
Якщо ми вважаємо, що вічні душі наших дітей висять на волоску, то чому недбало підходимо до виховання дітей? Якщо ми відповідально ставимось до цього чудового призначення, то чому не звертаємо уваги на таку чудову можливість?
Добра Новина дає єдине пояснення того, чому ми є тут і куди ми йдемо. Коли ми приймаємо нашу духовну відповідальність як батьків, ми дотримуємось прикладу, який приведе нас до вічности: “Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім” (Дії 16:31).
Ваші діти ще малі чи досягли підліткового віку? Ми розуміємо, як вам важко утримувати в голові цей вічний план у нашій щоденній гонитві. Ми радимо вам не дозволяти собі розхолоджуватись, несучи відповідальність батьківства. Так, це надзвичайно важко, і час від часу ви відчуваєте, що здалися. Але ми благаємо вас витримати до кінця! Станьте на коліна перед Господом і просіть у Нього Його сили і мудрости. Доведіть до кінця справу, на яку Він вас покликав!
Немає важливішого завдання в цьому житті!
Тільки між нами…
- Чи можемо ми бути більш свідомими, знайомлячи наших дітей з Ісусом Христом?
- Як можемо ми зберігати вічні пріоритети найголовнішими в наших думках?
- Чи є якась невідкладна потреба, за яку ми можемо помолитися разом сьогодні ввечері?
Господи, ніхто не може отримати більшої винагороди у вічності, ніж віддані батьки, які провадять своїх дітей до Тебе. Дай нам сили і мудрости для цього завдання. З допомогою свого Духу скеровуй наших дітей до себе. Амінь.
Субота: Відпустити
Виховуйте їх [дітей ваших] в напоминанні й остереженні Божому! Еф. 6:4
Я визнаю, що важко було спостерігати, як ростуть мої діти – Дана і Раян. Я усвідомлювала, що вони не можуть залишитись дітьми назавжди, і, звичайно, не хотіла пригальмувати їхній розвиток. Але я любила кожну мить їхнього дитинства і ціную спогади, які в нас залишились.
Один з найважчих моментів стався, коли Дані було п’ятнадцять. У неї завжди були проблеми з тим, щоб добратися до школи вчасно. Я постійно рятувала її, довозячи на автомобілі в останній момент. Згодом Джим і я дійшли згоди, що настав час Дані самій відповідати за ці запізнення.
Одного ранку Дана спізнилась на шкільний автобус, вона одразу стала біля моїх дверей, а я якраз збиралася на зустріч. Я зігнорувала її натяки щодо підвезення, а ми жили надто далеко від школи, щоб піти пішки. Коли вона зрозуміла, що я не збираюсь рятувати її, вона викликала таксі. Присіла на узбіччя перед нашим будинком з опущеною головою, чекаючи на таксі.
Я дуже хвилювалася, це один з найважчих виборів, які були в моєму житті. Швидко сіла в автомобіль і поїхала геть, залишаючи свою улюблену донечку пригніченою і самотньою. Страшні думки непокоїли мене щодо цього, що могло б статися з молодою дівчиною, покинутою на самоті. Я просила Бога охороняти Дану і допомогти їй взяти урок з цього досвіду.
Господь почув мою молитву. Дана прибігла додому після школи, кинула свої книжки на стіл і вигукнула: “О, мамо! Який сором! Ти не уявляєш, які автомобілі має наше місцеве спонсорське таксі. Це величезний, старий, напівзруйнований фургон. Водій підвіз мене навпроти школи і усі друзі бачили мене. Я більше ніколи на таке не погоджусь!” Наступного ранку Дана прокинулась зі сходом сонця.
Люблячим і турботливим батькам надзвичайно важко дозволити своїм дітям пережити сором чи невдачу. Нашим миттєвим бажанням є допомогти їм або прикрити їх в їхній безвідповідальності. Але якщо б ми мали віру в наші прагнення і в наших дітей, ми б витримали до кінця, і усі разом трішки подорослішали б.
Ширлі Добсон