Парк Йорк
Цієї п’ятниці я прокинувся рано, як і кожного дня, щоб приготувати каву і коктейль. Тихо йшли новини по телевізору в кутку. Флосі, моя дружина, ще спала.
Инколи, після восьмої, вона починає потроху прокидатись. Я приношу коктейль їй до ліжка, кладу соломинку в її рот, плескаю легенько по щоці, і вона починає повільно пити.
Я сиджу там, тримаючи склянку, й обдумую останні вісім років. Спочатку вона ставила незв’язні або недоречні запитання. Згодом ставала збудженою, неспокійною і заляканою, постійно відчувала втому і не могла підтримувати розмову.
Невропатолог поставив діягноз – хвороба Альцгеймера. Він сказав, що не впевнений, бо точний діягноз може бути поставлений лише після дослідження тканини мозку після смерти. Причина цієї хвороби невідома. Невідоме і лікування.
Я записав Флосі в центр піклування для дорослих. Але там вона постійно блукала по будинку. Ми давали їй медикаменти для заспокоєння. Можливо, від ліків у неї розвинулась апоплексія, від якої їй ставало щораз гірше: вона була млявою, хворіла на нетримання, не могла виразно говорити і потурбуватись про себе. Я поступово змирився зі своїм болем. Відмовився від усіх планів поїхати на відпочинок після виходу на пенсію, відвідати внуків – золотої ери, про яку так мріють старші люди.
Протягом останніх восьми років мої дні стали шаблонними, я почувався самотньо, здавалося, що в домі немає благоустрою. Флосі поступово занепадала з сили і втрачала вагу, з 56 кілограмів до 39. Инколи я працював з опікунською групою і відвідував церкву, але щодня повинен був годувати, купати, міняти постільну білизну, прибирати будинок, готувати їсти, одягати і роздягати її, а також робити все те, що робить доглядальниця і домогосподарка з ранку до вечора.
Зрідка із задурманеного хворого мозку Флосі виринало слово. Инколи доречне, інколи ім’я якогось члена сім’ї або назва предмета. Лише одне слово.
Вранці цієї п’ятниці, після того як вона випила свій коктейль, я дав їй яблучний сік, потім промасажував її руки і погладив чоло і щоки. Зазвичай її очі були заплющені, але цього ранку вона глянула на мене і раптом сказала три слова:
“Я тобі потрібна?”
Це було ідеальне формулювання, сказане ніжно. Мені хотілось стрибати від радости.
“Звичайно, потрібна, Флосі”, – сказав я, обіймаючи та цілуючи її.
Отже, після місяців цілковитої тиші вона склала до купи найщиріше запитання, яке людина може поставити. У деякому сенсі вона промовляє до усіх людей – тих, що занурилися в гріхи, наркоманів, голодних, спраглих, розумово та фізично хворих, наляканих, знесилених людей, які бояться відповіді, але досить відчайдушних, щоб у будь-якому випадку вимовити це запитання.
Флосі, я можу відповісти тобі більш конкретно. Тобі, напевно, важко зрозуміти, що відбувається. Тому я тут, щоб донести до тебе Божу любов, дати тобі цілісність, підтримку і полегшення. Бог використовує мої руки, щоб робити Свою роботу, так само як і використовує руки инших людей в инших ситуаціях. Незважаючи на наші недоліки, ми намагаємось зробити людей вільними, здоровими і щасливими, даруючи їм надію на майбутнє, подаючи коктейлі кожного ранку.
ЗАБІГАЮЧИ НАПЕРЕД…
На відміну від багатьох людей сьогодні, цей чоловік, який так ніжно турбувався про свою дружину, чітко розумів, що таке зобов’язання. Оскільки її фізичний і розумовий стан погіршувався без надії на одужання, він охоче відмовився від своїх мрій і бажань. Вона відчайдушно потребувала його, і він був з нею, хоча вона нічого не давала взамін, навіть звичайне “дякую” не могла сказати. Це і є любов у всіх своїх проявах.
Без сумніву, у вас є свої мрії щодо майбутніх років вашого подружнього життя. Але пам’ятайте, що в Бога можуть бути Свої плани щодо вашого подружнього обов’язку одного перед одним.
Джеймс Добсон