На тлі сонця виднілась складна металева конструкція, що, набравши швидкости світла, попрямувала до невеликого смарагдового зморщеного клаптика землі Огайо. Це було трохи далі за дев’яту ранку 7 червня 1958 року. Місцем призначення команди Національної повітряної варти була відома база повітряних сил, що неподалік Дейтона.
Тисячі облич на землі спостерігали за тим, як полковник Вільямс, керівник команди, влаштовував перевірку реактивному літаку. Для полковника Вільямса, капітана Боба Черрі, лейтенанта Боба Одлі, капітана Джона Ферієра і майора Віна Кумера цей маневр був звичним, оскільки вони безліч разів показували свої шоу для мільйонів людей.
Низько, по свіжій зеленій траві, промайнув реактивний струмінь, випереджаючи пронизливий гуркіт двигуна літака. Оцінюючи, як він набирає висоту, полковник Вільямс натиснув кнопку мікрофона на повну гучність: “А зараз – перекур!”. “Діямант” серед літаків зупинився на тлі бірюзового неба, а позаду звисав густий хвіст білого диму. Натовп пороззявляв роти від подиву, коли чотири літаки розлетілись у чотири сторони, вимальовуючи димом на небі гарну квітку ірис. Це був прославлений маневр – “спалах квітки”. На мить натовп розслабився, вдивляючись у величезну білу квітку, що виросла з буйних земель Огайо, щоб заповнити величну вазу неба.
На кінці стебельця квітки полковник Вільямс різко розвернув свою “Шаблю”, обрізав хвіст диму і упустив ніс свого Ф 86, щоб набрати швидкости для низького перехресного маневру. Але, коли він глянув через своє плече, то завмер від жаху. Далеко в небі, на схід від нього, крутився літак Джона Ферієра. Він був у біді. Літак прямував на маленьке містечко Феєборн, що розташоване на краю поля Петтерсон. В одну мить цей чудовий ранок перетворився на жах. Кожен бачив, кожен розумів, що один з літаків вийшов з контролю.
Направляючи свій літак у напрямку некерованого літака, Вільям намагався зв’язатись з Джоном по радіо: “Викидайся звідти, Джоне! Забирайся з нього!”. Але кожного разу у відповідь чув пищання кнопки на ручці управління.
Він зрозумів одразу. Джон Ферієр не міг дістатись до мікрофона на дроселі, оскільки двома руками сіпав ручку управління. Він намагався утримувати свій літак під контролем, щоб уникнути зіткнення з будинками Феєборна.
Раптом жахливий вибух потряс землю. Потім настала абсолютна тиша. Вольт продовжував вигукувати в радіо: “Джоні! Ти там? Капітане, дайте мені відповідь!”
Відповіді не було.
Майор Він Кумер, який літав з Ферієром роками і в Національній повітряній варті, і в Об’єднаних авіалініях, і відслужив з ним у Кореї, приземлився першим. Він помчав до місця аварії, сподіваючись знайти свого друга живим. Натомість він побачив людей, шокованих цією страшною трагедією. Капітан Джон Ферієр розбився в саду між чотирма будинками. Це було єдиним місцем, куди він міг впасти, не повбивавши людей. Вибух повалив жінку і декількох дітей на землю, але жоден з них не зазнав шкоди. А Джон Ферієр загинув відразу.
Люди почали підходити до Кумера, який стояв у своїй формі біля задимленої ями в землі, де загинув його найкращий друг.
“Ми з друзями стояли разом і спостерігали за шоу, – сказав літній чоловік зі сльозами на очах. – Коли пілот втратив контроль, він прямував прямо на нас. Ми завмерли на мить. Але йому вдалося скерувати літак в инше місце”.
У глибокій покорі чоловік прошепотів: “Він помер заради нас”.
ДИВЛЯЧИСЬ У МАЙБУТНЄ…
Декілька днів після нещасного випадку Тула, дружина Джона Ферієра, знайшла потерту картку в його гаманці. Там було написано: “Я – Третій”. Ця проста фраза ставить у приклад життя і смерть цього сміливого чоловіка. Для нього Бог був на першому місці, инші – на другому, а він сам – на третьому.
Відповідно до своєї філософії Джон Ферієр приніс у жертву своє життя за людей, яких ніколи не зустрічав.
Якщо б ви були в подібній ситуації, то чи вчинили б так само?
Наступного тижня ми поведемо мову про те, як людина може розвинути в собі бажання служити.
Джеймс Добсон