Однак якщо ворог був невтомний у своїх нападках, то й Неемія був не менш невтомним у своєму пильнуванні й обороні; і інша частина цієї глави (Неем. 4:7-17) наводить нам досить цікаву й докладну розповідь про заходи, яких він вжив для забезпечення безпеки народу, для продовження робіт, а також про те, як вони будували. По-перше, Неемія організував оборону, поставивши «здолу того місця за муром у печерах… народ за їхніми родами з їхніми мечами, їхніми ратищами та їхніми луками» (Неем. 4:7). Вони були розставлені в потрібному порядку й повністю озброєні; коли мова йде про протистояння сатані, то ми безсилі, якщо знаходимося не на потрібному місці й не оснащені Божественною зброєю (порівн. Еф. 6:10-17).
Після цього Неемія надихнув знатніших, що були начальниками, і інший народ словами вмовляння: «Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочок ваших, жінок ваших та за доми ваші!» (Неем. 4:8). Багаторазово вживане в Писанні усовіщання не боятися, адресоване Божому народу, показує, наскільки ми схильні піддаватися страху в битвах, які ми покликані вести. Це є як перший симптом недостачі довіри Богові, так і вірний провісник поразки, якщо страх буде продовжувати володіти нашими душами. Тому, коли Ізраїль у давнину відправлявся воювати, то робилося звіщення, як у випадку з армією Гедеона: «Хто є тут такий, що лякливий та м’якосердий? Нехай він іде й вертається до свого дому, щоб не розслабив він серця братів своїх, як є серце його» (Повт. Зак. 20:8).
Коли Неемія застерігав їх не боятися, то він надав протиотруту: «Згадайте Господа великого та грізного» (Неем. 4:8). Адже він знав, що якщо вони хоча б один раз відчують характер і близькість Бога, якщо вірою прикличуть Його допомогу й виміряють ворога по тому, Хто Він є, то сповняться мужності й зможуть сказати: «Коли за нас Бог, хто проти нас?» (Рим. 8:31). Тим самим він прагнув зміцнити їхні руки на битву: «…і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочок ваших, жінок ваших та за доми ваші!» (Неем. 4:8). Якщо війна була Господньою, то їм варто було боротися за те, що було для них найдорожчим на світі.
Метою невсипущої й енергійної діяльності Неемії і його підготовки до оборони було зломити волю ворога. «Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, – то й утече він від вас» (Як. 4:7), нехай хоча б «до часу». Супротивник почув, що його плани дійшли до відома Неемії й що Бог зламав їхню раду; і, здається, вони на якийсь час відступили, бо всі юдеї змогли повернутися до муру – кожний до своєї ділянки роботи. Так Бог відповів на віру Свого відданого раба, зруйнувавши задуми ворога. Але Неемії були відомі наміри сатани, і він ні на хвилину не вірив, що небезпека була позаду. Неемія занадто добре знав про невгамовну ворожнечу диявола, щоб уявляти, що він відмовився від своїх планів противлення Господньому народу й Господній праці.
Тому, поки будівельники відновляли свою працю, Неемія зробив ефективне забезпечення для оборони на випадок раптової атаки. Ми читаємо, що своїх власних слуг він розділив на дві групи, одна з яких будувала, а інша «тримала списи, щити, луки, і панцері» (Неем. 4:10). Потім він поставив управителів: «зверхники стояли позад Юдиного дому» – очевидно для того, щоб спонукувати їх до опору у випадку нападу супротивника (Неем. 4:6). Якщо з’єднати це з описом способу, яким вони будували – «А в кожного будівничого його меч був прив’язаний на стегнах його, і так вони будували» (Неем. 4:12), – а також з іншими додатковими деталями, то можна зібрати досить цікаву настанову.
У першу чергу, можна виділити кілька класів працівників. Були деякі, повністю присвячені праці. Були інші, повністю зайняті озброєнням (Неем. 4:16). У Церкві Божій – все так само. Деякі з рабів Господа покликані й спеціально підготовлені для наставлення. Тому вони займаються душами й зібраннями, трудячись над повчанням себе й інших у своїй найсвятішій вірі, молячись у Дусі Святому, намагаючись підтримувати істину Церкви серед святих і піклуючись про святість дому Божого. Є ті, які покликані вести боротьбу, які швидко розпізнають нападки ворога на істину Божу й мають мудрість у силі Святого Духа протистояти йому зброєю свого воювання, яка суть «не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь», нею ми руйнуємо «задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові» (2Кор. 10:4-5).
Також виділяються будівельники, носії й ті, які навантажували (Неем. 4:11). Кожний мав свою призначену працю, і всі разом сприяли одній меті. Благо для людей Божих, як можна знову побачити, коли вони усвідомлюють особливе місце, для якого вони придатні, і займають його заради Господа. Саме забуття цієї істини в кожну епоху робило безладдя в церкві; отже, неможливо переоцінити важливість заняття й задоволення займаним місцем, для якого ми були призначені Богом. Якщо ми – носії, то не будемо прагнути стати будівельниками; і якщо ми – будівельники, то будемо очікувати свого будівництва. Господь, а не раб призначає на працю й готує до неї.
Але незалежно від того, чи були це будівельники, носії або ті, які «накладали», всіх їх характеризувала одна риса: «Однією рукою робили працю, а однією міцно тримали списа» (Неем. 4:11). Само собою це відкриває характер часу, в який вони трудилися. Це були дійсно небезпечні часи – часи, як ми бачили, коли сила сатани проявлялася все більше й більше в протистоянні Божому народу. Ці часи символізували ті, в які трудився Юда, особливо коли він писав своє послання; бо в ньому ми знаходимо ці ж дві речі: меч і кельню. Він вважав за необхідне серйозно боротися за віру, одного разу передану святим, і він також застерігав тих, кому писав, щоб зміцнювати себе в найсвятішій вірі.
І це також характеризує теперішній час – це небезпечні часи, на які випав наш жереб. Тому ми можемо навчитися від будівельників Неемії, що Божественний шлях готовності до нападок ворога – це, тримаючи в одній руці нашу зброю захисту, прикріпивши меч до стегон, старанно займатися будівництвом. Існує небезпека, коли виникають суперечки через атаки сатани на істину, забувати про потребу душ – перестати будувати, бути настільки зайнятим думками про ворога, що навіть пропустити потребу в старанній і наполегливій допомозі Христа для підтримки й насичення душ, що дає їм силу відбивати нападки ворога. Божі люди не можуть харчуватися й зміцнюватися суперечками; це тривожне слово, і їхню небезпеку в цей час неможливо перебільшити. Наша позитивна праця, навіть чекаючи й пильнуючи, щоб відбити ворога, – це будівництво; і чим наполегливіше ми будуємо, тим більш безпечними ми будемо, коли ворог почне напад. Зброя має бути напоготові, але наша праця по будівництву муру повинна тривати.
Потім був сурмач. Неемія говорить: «Біля мене був сурмач» (Неем. 4:12). Про використання священних труб можна прочитати в розділі 10 книги Числа. Вони призначалися «на скликання громади та на рушання таборів» (Чис. 10:2). Крім того, під час війни повинні були сурмити тривогу – звук, що не тільки збирав народ, але також підносився до Бога, закликаючи Його врятувати від ворогів. І було веління, щоб у труби сурмили тільки священики – тільки ті, які, завдяки своїй близькості до Господа, розуміли Його думки й перебували в спілкуванні з ними. Так і тут: той, хто сурмив у трубу, мав перебувати з Неемією; тобто, щоб сурмити в неї тільки за розпорядженням свого пана. Неемія повинен був визначати момент, коли потрібно сурмити, а сурмач мав уловлювати найперший натяк думок і волі Неемії.
Далі, Неемія дав «шляхетним та заступникам, та решті народу» вказівки щодо того, що вони повинні робити, якщо почують голос сурми (Неем. 4:13). Розсіяні, у силу необхідності, по муру у своїй праці, у момент звуку труби вони повинні були зібратися всі разом навколо Неемії й сурмача. Господь (якщо ми говоримо про духовне наставлення) був із тим, хто сурмив у трубу. Він давав слово, а сурмач сурмив у трубу; і на звук повідомлення, що розносився, народ мав збиратися. На якийсь час їхня робота мала бути припинена, щоб вони могли зібратися навколо Господа й загальним строєм виступити проти ворога. Було б зрадництвом продовжувати свою роботу, коли пролунала труба, бо рішенням Господа про них у той момент була б оборона, боротьба, а не будівництво.
Деякі з будівельників, як це часто відбувається, можуть вважати, що будувати – це набагато блаженніша праця, ніж боротися; але єдиним питанням для них повинно бути: «Чи пролунала труба?» Якщо так, то вони мали підкоритися заклику. Це виявляє ще одну важливу рису. У всіх цих заходах усіма керує один розум. Неемія керує, а завданням народу – чи то начальників, шляхетних або інших – була проста покора. Так має бути завжди. Господь – у силу самого Свого титулу Господа – вимагає підпорядкування всіх Своїх рабів Своїй волі, котра виражена в написаному Слові.
Нарешті, Неемія говорить: «Бог наш буде воювати для нас!» (Неем. 4:14). Безсумнівно, за умови, якщо вірою звертатися до Божого слова, проголошеного у зв’язку зі звуком сурми під час війни. Бо якщо Бог скликав народ об’єднатися для захисту Його справи, Він, безсумнівно, вибавить його від сили ворога. І якою мужністю повинна нас надихати обіцянка, що, якщо по Його благодаті ми з’єднані з Богом у боротьбі проти ворога, ми можемо впевнено розраховувати на Його допомогу.
Даний розділ завершується трьома додатковими деталями. Неемія говорить: «І так ми робили працю, і половина їх міцно тримала списи від сходу ранньої зорі аж до появлення зір» (Неем. 4:15). Вони завжди були насторожі, готові зустріти ворога й невтомні у своєму служінні. Вони працювали весь день, з раннього ранку до пізнього вечора, бо в них було досить завзяття, щоб трудитися. Разом із цим, Неемія сказав народу: «Кожен з юнаком своїм нехай ночують у середині Єрусалиму, і будуть вони для нас уночі – сторожею, а вдень – на працю» (Неем. 4:16). День – для праці, і ніч – для пильнування. Сатана любить пітьму; це стихія, в якій він живе й рухається, також і його послідовники люблять темряву, а не світло, бо справи їхні злі (Еф. 6:12; Ів. 3:19).
Тому раби Господа ніколи не повинні залишати пильнування, а, навпаки, забезпечувати все для ночі і дня, подібно до того, як ми читаємо про шістдесят сильних, що перебувають біля постелі: «Ось ложе його, Соломонове, – шістдесят лицарів навколо нього, із лицарів славних Ізраїлевих! Усі вони мають меча, усі вправні в бою, кожен має свого меча при своєму стегні проти страху нічного» (П. Пісн. 3:7-8). Так ми довідуємося з цього розпорядження Неемії, що безпечне місце було «в Єрусалимі», за стінами, які будувалися; і що ті, хто перебував усередині них, мали трудитися вдень і пильнувати вночі.
Нарешті, Неемія говорить: «І ні я, ані брати мої, ані юнаки мої, ані сторожі, що були за мною, ми не здіймали своєї одежі, – кожен мав свою зброю при своєму стегні» (Неем. 4:17). Це твердження, варто помітити, зроблено не стосовно всього народу, а стосовно тільки Неемії, його братів і особистого супроводу – слуг і охорони. Тим самим він показав благословенний приклад особистої відданості у сфері власної відповідальності. Він знав, як відкинути власні зручності й комфорт в служінні Господу, переносити страждання, як добрий воїн (2Тим. 2:3).
Неемія не забуває повідомити нас, що вони знімали свій одяг, щоб обмитися; бо ті, хто зайнятий Господньою працею, не повинні ігнорувати своє особисте опоганення, що може ображати Святого Духа, обмежувати Його силу й, отже, шкодити їхній користі. Воістину, це робота Господа – Його благословенна праця благодаті – обмивати ноги Своїх людей; але самоосуд – це процес, через який Він веде нас Духом для того, щоб здійснити наше очищення.