Господь був зі Своїм рабом, і вони погодилися зробити те, до чого він їх закликав. Але Неемія, не бажаючи залишати це питання в невизначеності або побоюючись, що вони можуть піддатися спокусі забути про свою обіцянку, коли підуть у свої будинки, «покликав… священиків, і заприсягнув їх зробити за цим словом» (Неем. 5:12). Ба більше, щоб додати серйозності цій справі, він говорить: «Витрусив я й свою пазуху та й сказав: «Нехай отак витрусить Бог кожного чоловіка, хто не сповнить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай буде такий витрушений та порожній!» І сказали всі збори: «Амінь!» І славили вони Господа, і народ зробив за цим словом» (Неем. 5:13). Таким способом Неемія трудився для блага народу й виправив зловживання щодо руйнування порядку, святості й спілкування, які виникли в їх середовищі.
Далі Неемія, ведений Духом, передає розповідь про своє власне поводження як правителя (Неем. 5:14-19). Якщо на це подивитися людським поглядом, то це може здатися хвастощами й самозвеличуванням; але ніколи не слід забувати, що ми читаємо Боже Слово, а отже, цей опис наведено під водійством Святого Духа для нашого напучування. І, як було зауважено раніше, урок полягає в тому, що пастирі, яких Господь ставить для Свого народу, повинні завжди бути «для стада за взір» (див. 1 Пет. 5:1-3).
Пам’ятаючи про це, ми зможемо одержати користь від прикладу поводження Неемії. По-перше, він говорить, що упродовж дванадцяти років, коли він був намісником, ні він, ні його брати не їли хліба намісника, як це робили його попередники; тобто, як він пояснює, що вони не «чинили тяжке над народом» (Неем. 5:14-15). Його посада дозволяла йому це, але він не використовував своєї влади щодо цього. Ми знову згадаємо про апостола Павла, який написав коринтянам: «Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне? Як право на вас мають інші, то тим більше ми. Але ми не вжили цього права, та все терпимо, аби перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили. Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку?» (1Кор. 9:11-13; див. також Дії 20:33; 1 Сол. 2:9).
Неемія також, на відміну від колишніх намісників, не дозволяв своїм службовцям панувати над народом. Навіть у Церкві Божій зловживання, зазначені тут, досить нерідкі. Наприклад, часто видно, на прикрість святих і перекручення Божественного порядку, як родичі тих, хто по праву займає керівну посаду, обіймають авторитетні місця і сподіваються на визнання завдяки своїм родинним зв’язкам. Як у випадку з Неемією, так і в Церкві духовне служіння має особистий характер, бо необхідні якості й дари сходять від Бога й не можуть бути передані іншому. Навіть Самуїл зазнав невдачі щодо цього, коли поставив своїх синів суддями; і саме їхнє поводження змусило народ Ізраїлю вимагати собі царя (1 Сам. 8:1-5).
Неемія був збережений від цього ходженням і дією перед Богом. Він говорить: «А я не робив так через страх Божий» (Неем. 5:15). Це відкриває перед нами людину, сумління якої було ніжним і живим; того, хто пильнував своїх шляхів і поведінки, щоб не підпасти під вплив свавілля або власної вигоди замість Слова Божого; того, хто піклувався про звичне благоговіння перед Його присутністю і Його авторитетом і, зберігаючи святий страх у своїй душі, завжди прагнув довіряти себе Господеві. У цьому полягала як його чесність, так і відданість, бо він міг сказати, що він бажав триматися свого й виснажувати себе в служінні Господньому. «А також у праці того муру я підтримував, і поля не купували ми, а всі мої слуги були зібрані там над працею» (Неем. 5:16).
Неемія віддав себе праці, він не шукав для себе земного маєтку, і він сам, і його служники були присвячені будівництву стіни. Безсумнівно, це благословенний приклад самозречення й посвячення, ретельно розрахований як плід Божої благодаті на те, щоб спонукати благочестивих іти Його слідами і засудити скупість і жадібність тих, хто прагнув покористуватися з нестатку своїх братів. Але це було ще не все. Він додає: «А за столом моїм були юдеї та заступники, – сто й п’ятдесят чоловіка, та й ті, хто приходив до нас із народів, що навколо нас», тобто юдеїв, які були розсіяні серед інших народів, що населяли в той час Палестину (Неем. 5:17). Потім говориться про щоденне меню для його столу й про всі сорти вина, які привозилися один раз у десять днів (Неем. 5:18). Із цього ми довідуємося, що Неемія був гостинний, і не забував «гостинності». Таким чином, він мав одну із якостей, яку апостол Павло наводить як необхідну для єпископа в Церкві Божій (1Тим. 3:2), – якість, яка, напевно, сьогодні не так високо цінується, як у попередні дні.
Але можна поставити запитання, чи існує щось, що здатне сильніше зв’язувати серця святих і тим самим сприяти спілкуванню, ніж прояв гостинності згідно з Божим Словом. Священне Писання рясніє прикладами, а також похвалою на адресу цієї якості. Це було особливе служіння одного улюбленого святого, як показав у його описанні апостол, написавши: «Вітає вас Гай, гостинний для мене й цілої Церкви. Вітає вас міський доморядник Ераст і брат Кварт» (Рим. 16:23; див. також 3Ів. 1:1-8). Джерело прояву цієї якості – дія благодаті в серці, яке насолоджується тим, що воно дає, й відчуває щастя в щасті інших. Це є недвозначним вираженням серця Бога. Неемія додає: «А при тому я не жадав намісничого хліба, бо та робота направи мурів була тяжка на тому народі» (Неем. 5:18). Серце Неемії було вражене станом народу, і він засвоїв урок, що блаженніше давати, ніж одержувати. Як наслідок, він щедро роздавав для тих, хто приходив до нього, і, здається, з радістю приймав усіх.
Неемія також не шукав жодної людської винагороди, але, звернувшись до Бога, у присутності Якого він ходив і трудився, він сказав: «Запам’ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що я робив для цього народу!» (Неем. 5:19). Ми бачимо в описі, наведеному тут, що Неемія в дні сум’яття й розрухи вирізнявся рідкісною відданістю служінню своєму Богові, щирим сумлінням та крайнім самозреченням у своєму найсильнішому бажанні слави Божої в благополуччі Його народу. Все, ким він був і що він мав, було покладено на вівтар, віддано Богові для Його використання й служіння.
Хоча можна визнати, що існують більш піднесені молитви, ніж записана тут, та ми воліємо бачити в ній вираження щирого бажання Божого благословення у зв’язку з роботою того, хто молиться заради Господнього народу. Господь Ісус сказав: «І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, – той не згубить нагороди своєї» (Мт. 10:42). Саме в цьому дусі й знаючи про вірність Ієгови, з Яким він мав справу, Неемія повернувся від усякої думки про егоїстичну вигоду до Бога у впевненості, що Той, Хто вселив у його серце цю любов до Його народу, не дасть йому втратити своєї нагороди. Подібно до Мойсея, він «озирався на Божу нагороду» (Євр. 11:26), але вона була не від людей, а від Бога.