До вивчення «початків Ізраїлю» можна долучити ще ідею «неповторности» Ізраїлю, тобто те, що його соціяльна організація цілком відмінна від всіх інших знаних нам сусідніх цивілізацій. Однак, поняття неповторности походить з християнської і єврейської інтерпретації Біблії, яка виникла в римську добу. З іншого боку, неповторність Біблії і християнської культури походить з того, що слідує за початками Ізраїлю.
На початку суспільство Ізраїлю розвивалося подібно до інших спільнот стародавнього Близького Сходу. Таким чином, говорити про «святу землю» або про «обіцяну землю» означає звернутися до дійсностей, що їх уважають носіями символічно-богословського змісту, який має за завдання підкреслити неповторний, відмінний, єдиний і зразковий характер одної території і її мешканців. Але не можна починати від цього богословського бачення історичне відтворення початків Ізраїлю.
Біблійні джерела
Для доби «початків» біблійними джерелами є здебільшого біблійні книги від Буття по Другої книги Самуїла. Зацікавлення зосереджується на Ізраїлі, з деякими натяками на довколишній світ. Йдеться про текст, що дійшов до нас у формі книги, нормативної для віри Ізраїлю з доби після переселення (V-ІІІ ст. до Хр.). Крім того, композиція цих текстів віддалена на кілька століть від «доби», про яку розповідають тексти. Однак проблема датування біблійних текстів в їх оригінальній формі і досі викликає дискусії серед науковців. Цілковита відсутність позабіблійних історіографічних даних про початки Ізраїлю не дає змоги здійснити жодного порівняння чи перевірки, що стосувалася б біблійного тексту.
Отож виникають численні проблеми: чи маємо право на основі біблійної літератури уявити собі усне передання, яке зберегло б ймовірні історичні дані? В який спосіб Біблія може бути «історичною розповіддю»? Чи можна, без можливости перевірки чи порівняння з позабіблійними текстами, триматися біблійного тексту? Оскільки ж біблійні тексти віддалені хронологічно від «початків», чи можна вважати, що вони не тільки віддзеркалюють «те, що Ізраїль думав» про власні початки, але – хоча б частково – «як відбувалися події»? Ці питання змушують нас вибрати історіографічну методологію, яка б зважала на специфічну природу біблійної документації.
Закон «довгої тривалости»
Цей закон, перейнятий із французької історіографічної методології, дозволяє розглянути проблему походження Ізраїлю в ширшому контексті Близького Сходу і на хронологічному горизонті, ширшому за межі, які здебільшого приписуються походженню Ізраїлю. Це дозволяє нам пов’язати ізраїльську цивілізацію і культуру з іншими культурами стародавнього Близького Сходу, щоб не вважати її свого роду метеором, що впав хтозна звідки посеред пустині.
З геополітичної точки зору, Палестина це периферія. Великі зміни відбуваються деинде, а сама Палестина не є їх протагоністом. З історичної точки зору Палестина є підпорядкована, зумовлена феноменами, які відбуваються поза нею і лише пізніше відбиваються на ній. Це перехідна зона, своєрідні відкриті «двері» між Азією, Африкою і Середземномор’ям. Нею переходять торгівці і війська: з Анатолії в Єгипет (північ/південь), з Азії до Середземномор’я (схід/захід) і навпаки.
Отож сусіди не звертали великої уваги на Палестину, а політичні утворення, що на ній виникали, завжди були малі і довго не тривали. Ця територія була приречена на еміграції, переселення, воєнні знищення і процеси колонізації. Доказом того, що Палестина не має великого значення для сучасних їй цивілізацій, є факт, що стародавні свідчення про Ізраїль дуже рідкісні. У добу організованої присутности Ізраїлю в Палестині теж не виглядає, що Ізраїль є відрізнений і окреслений стосовно Едому, Моаву, Араму…
З географічної точки зору, Палестина – це маленька країна, на якій трапляються різнорідні терени: морське узбережжя, центральні гори, Галілейські гори, Трансйорданська височина, Юдейська пустиня. Це теж впливає на різнорідність клімату: від середземноморського до спекотного клімату йорданської долини. Легко уявити, як це впливає на політичний поділ, якщо ще додати й відмінність мови та етнічного походження. Різні зони теж різняться своєю діяльністю: хліборобство, скотарство, міста, села… Отже, існує теж різниця між соціяльними рівнями. Легко утворюються маленькі незалежні соціополітичні угруповання з певними взаємними стосунками. Цей поділ сприяє непевній хронології з постійними змінами політичних і соціяльних рівноваг.
Однак ці характеристики парадоксально оберігають Палестину від катастрофічних «упадів», бо вона ніколи не виступає «протагоністом», а події є лише «наслідками» або відлунням історії. Це забезпечує певну неперервність, хоча не позбавлену змін і перетворень.
Іншим важливим питанням є проблема хронології. Тут годі братися за розв’язання складних проблем античної хронології і модерних методів датування, як, наприклад, дендрохронологія і вирахування на основі вуглецю 14[1]. Модерні автори не завжди згідні щодо назв і тривалости періодів. Як гіпотезу для праці можна використати цю хронологію:
| Халколіт (доба міді) | 4000-3200 рр. до Хр. |
| Вік бронзи | 3200-1200 рр. до Хр. |
| Рання бронза | (РБ) 3200-2000 рр. до Хр. |
| РБ I-III 3200-2400 рр. до Хр. | |
| РБ IV 2400-2000 рр. до Хр. | |
| Середня бронза | (СБ) 2000-1550 рр. до Хр. |
| СБ І 2000-1800 рр. до Хр. | |
| СБ II 1800-1650 рр. до Хр. | |
| СБ III 1650-1550 рр. до Хр. | |
| Пізня бронза | (ПБ) 1550-1200 рр. до Хр. |
| ПБ І 1550-1400 рр. доХр. | |
| ПБ II 1400-1200 рр. до Хр. | |
| Залізний вік (З) | 1200-600 рр. до Хр. |
| З І 1200-900 рр. до Хр. | |
| З II 900-600 рр. до Хр. | |
| Перська доба | 600-332 рр. до Хр. |
| Еллінська доба | 332-63 рр. до Хр. |
| Римська доба | 63 р. до Хр. – 324 р. по Хр. |
| Візантійська доба | 324-640 рр. по Хр. |
Теперішні пошуки «початків» Ізраїлю
Останні десятиліття були дуже плідними стосовно досліджень початків Ізраїлю. Використана методологія, однак, у різних авторів відрізняється. Численні дослідники дотримуються лінії, встановленої Біблією, хоч і виправляють її та порівнюють з позабіблійними даними, передусім археологічними. Інші, з допомогою антропологічних і соціяльних наук, намагалися відтворити середовище, яке відповідало б середовищу, описаному Біблією. Ще інші опрацювали «моделі», які мали б поєднати біблійні дані в точно окресленому образі. Врешті, дещо на маргінесі перебувають дослідження території, завдяки яким зібрано багато даних щодо матеріяльної культури, корисних для розуміння виникнення Ізраїлю в Палестині. Історична і територіяльна ситуація сама собою не пояснює виникнення Ізраїлю, але допомагає зрозуміти характеристики, які Ізраїль «мав би мати» саме на тій території.
Дискусія далі триває. Найбільшою проблемою є посилання на біблійний текст як вихідний пункт для відтворення початків, передусім тому, що зараз діє тенденція датувати кінцеву композицію Біблії періодом від VIII по IV ст. до Хр. та підкреслювати її характер релігійної книги. Історіографічні пошуки радше ставлять собі мету, яку можна окреслити як «негативну», себто намагаються довести, що в Палестині не могла виникнути та соціополітична дійсність, яку Біблія представляє у свій спосіб.
[1] Вирахування вуглецю 14 (С14) ґрунтується ось на чому: вираховуючи кількість вуглецю 14, що міститься в органічному залишку, можна встановити дату смерти, після якої радіоактивний ізотоп С14 поступово зменшується; вважається, що ця кількість зменшується удвічі протягом 5568 років.