Історія чи праісторія?
«Початки Ізраїлю» є, за словами R. de Vaux, «найбільшою проблемою всієї історії Ізраїлю». Численні науковці вважають можливим відтворити історію Ізраїлю починаючи лише від доби монархії, бо тільки з кінця IX чи з початку VIII ст. до Хр. маємо історично достовірні джерела. У стосунку до доби «початків», тобто періоду перед монархією, говориться не про «історію», а про «праісторію». Це означає, з одного боку, що мова йде про «історію», пов’язану з виникненням комплексних інституцій, як місто/держава, а, з іншого – що документальними джерелами не є писані джерела, а археологічні дані.
З іншого боку, достовірність «історичного» джерела не можна плутати з хронологічною відстанню стосовно «подій», про які говориться. Тому погрібно вважати, що старозавітні передання не є завжди і тільки дзеркалом доби розповідача. Варто зауважити, що СЗ не подає нам історично імовірних даних стосовно домонархічної доби, в якій формується етнічно-національна сутність Ізраїлю. Саме тому ця доба і названа «праісторичною».
Залишається питання, чи біблійна розповідь про монархію вповні відрізняється від розповіді про домонархічну добу, і в чому. Іншими словами, йдеться про те, щоб подбати про намір і історіографічну відповідність біблійної документації. З іншого боку, не можна говорити про «історію» тільки тоді, коли маємо писану документацію. У нашому випадку, неможливість відтворити домонархічну добу Ізраїлю за допомогою «писань» Біблії, зважаючи на їхню досить дискусійну імовірність, не виключає можливости говорити про «історію Ізраїлю» ще перед монархією.
Хто є «Ізраїль»?
Вислів «початки Ізраїлю» вимагає уточнити, про початки якого Ізраїлю йдеться. Словом «Ізраїль» можна окреслити три різні, хоч і пов’язані, дійсності: Північне царство яке утворилося за Біблією після смерти Соломона; ідеальна сутність опрацьована богослов’ям або вірою Божого народу; територіяльна дійсність або етнічна група, яка стоїть в основі того комплексного історичного процесу, від якого виникають як царство Юди/Ізраїлю, так і досвід та релігійна самосвідомість, засвідчена частково в Біблії. Для нашого дослідження початків Ізраїлю приймаємо третє значення. Отже, ітиметься про той історично-релігійний Ізраїль, свідчення про який знаходимо в пізніший період Біблії.
Найдавніші позабіблійні свідчення про «Ізраїль»
З II по початок І тисячоліття до Хр. маємо лише чотири позабіблійні свідчення імени «Ізраїль». Перше це пам’ятник Мернептаха (приблизно 1200 р. до Хр.)[1]. Ось переклад тексту, написаного клинописом: «Князі підкорені і кажуть “мир”. Ніхто хай вже більше не піднімає голови між Дев’ятьма луками. Спустошено Тегену, заспокоєний Гатті, ограбований Ханаан всяким злом. Депортовано Ашкелон, спійманий Ґезер, знищено Єноам (Єнеам приведено до того, що він більше не існує), спустошений Ізраїль, без насіння (потомків/збіжжя). Гурру став вдовою для Єгипту. Усі країни примирені»[2].
Другим документом є пам’ятний Меша (приблизно 842-840 pp. до Хр.). Слово «Ізраїль» там з’являється шість разів. У п’ятій лінії говориться про царя Ізраїлю Омрі. Отже, «Ізраїль» – це політична держава. Так само пам’ятник Салманассара III (приблизно 853 р. до Хр.), говорячи про битву в Каркарі, каже, що цар зустрів спротив коаліції дванадцяти маленьких царів сиро-палестинської зони, серед яких і якогось Агаббу з краю Сір-’і-ла-ай (=Ізраїль). Тогочасні або дещо пізніші ассирійські тексти говорять про «дім/династію Омрі», а не про Ізраїль. Врешті, на черепках з Самарії (ч. 42 і 48) являються літери ср’л; дискутується про те, чи їх потрібно читати як Асріел (див. Чис. 26:31; ІН 17:2; 1Хр. 7:14), чи Ізраїль.
«Початки»
Що означають «початки» народу і як можливо їх відтворити? Коли народжується, у випадку Ізраїлю, національна свідомість? Передусім, «початки» можуть означати точно визначений і окреслений феномен, що дає «початок» новій історичній дійсності, описаній і задокументованій, яка була б у відношенні причинности й однорідности з наступними фазами його розвитку. Але таке поняття важко застосувати до народу. Насправді «початки» народу є феноменом комплексним, який не завжди характеризує глобальне усвідомлення нової дійсности, яка народжується.
Правдою є те, що кожний «початок» вимагає повернення в часі і отже, лише «пізніше» наступає усвідомлення початків, коли це вже усталена дійсність. Так творилася історія Риму, про початки якої від Ромула розповідає Тит Флавій, а в модерній історіографії в цей спосіб “реставровано” «початки» Франції від франків. Отже, твердження про те, що певна подія є «початком» народу, походить з ідеологічного рішення, тобто з точки зору історіографа.
Стосовно Біблії, потрібно передусім поставити питання, чому початок виводиться від «історії Авраама». Саме цей епізод вибрано у функції початку історії. Таким чином початки мають конститутивну і нормативну роль і служать як самовизначення. З іншого боку, Авраам і патріярхи, як і всі протагоністи домонархічної доби, не залишили документів. Як міг біблійний автор відтворити історію? Основним у цьому випадку не є знати, «як відбувалися події», але опрацювати парадигму власної історії. А те, що для такого представлення використано історично ймовірний матеріял, потрібно ще перевірити.
[1] Див. ANET 376-378. Пам’ятник Мернептаха був відкритий 1896 р. Фліндерсом Петрі в гробі-храмі фараона на схід від Теб, неподалік від колосів Мемнона. Він зберігається в музеї в Каїрі. Іншу копію віднайдено на подвір’ї храму в Карнаку.
[2] “Дев’ять луків” – це народи, пов’язані з Єгиптом стосунками васальства. Тегену вказує на Лівію, Ашкелон – це місто на південний захід Ханаану; Єноам важко локалізувати: дехто поміщає його на південний захід Тиверійського озера, сьогодні Телл-Ен-Наам; для інших – це Яноах Ефраїмський (ІН 16:6-7; 2Цар. 15:29), завойована Теглат-Фаласаром, на півночі Галілеї; гатті позначає гетитів, Гурру або Гару – це Палестина. Текст, що стосується Ізраїлю можна зрозуміти у два способи: “Ізраїль спустошено і немає вже більше насіння збіжжя”, або “Ізраїль, його народу мало, вже більше немає потомства”. У першому випадку Ізраїль представлено як територію, у другому – як етнічну групу.