Історія, пов’язана з Мойсеєм, яка частково розкриває нам, яким є Святий Дух, і як Він діє, була записана в одинадцятій главі Книги Чисел (Чис. 11:24-29). Там ми читаємо про сімдесятьох старших з народу Ізраїля, які пішли на зустріч з Господом. Під час цієї зустрічі Бог наділив їм з Духа, Яким був сповнений Мойсей. Ці чоловіки почали пророкувати. Під час опису цієї події ми натрапляємо також на згадку про Елдада і Медада, які не прибули у визначене місце разом з іншими, але, незважаючи на це, на них зійшов Дух, і вони також заходилися пророкувати. Ця ситуація викликала занепокоєння Ісуса Навина, який просив, щоб Мойсей наказав їм припинити, однак так не сталося. Замість наказу Мойсей проголосив тоді прекрасне пророцтво: «О, якби то ввесь Господній народ став пророками!» (Чис. 11:29). Не підлягає сумніву, що Бог прагне уділяти Свого Духа також і в Старому Заповіті. Вищезгаданий фрагмент є незаперечним доказом цього. Дух є нетерплячим, Він хоче уділятися, передаватися, виливатися! Але в той період історії спасення ще немає великого поля для маневру. Ще не настав час, щоб Його отримали всі Божі діти. Нам вже пощастило, що Бог уділяє Свого Духа в достатку і навіть надмірно. Вибраний народ, який блукає по пустелі, ще не досвідчує цього. Бог готує його до того, що настане значно пізніше, до чого він ще не готовий. Але в цьому приготуванні Він вже виявляє Свою щедрість, ніби не може дочекатися того, що колись відбудеться, ніби забігає вперед, радіючи з того, що приготував, що запланував і що виконає. Спершу Він уділяє Свого Духа тільки Мойсеєві, тільки тому одному, якого вибрав, який розмовляє з Ним, як з приятелем, з яким виплекав тісні відносини. Не думаю, що Бог не хотів уділити Духа іншим. Зовсім ні. Радше вважаю, що на тому етапі історії спасення Бог учинив зрілим для цього саме Мойсея. Дух так прагнув бути уділеним, що було зроблено «виняток», – один із синів Ізраїля допущений до такої близькости Бога, що зміг Його досвідчити.
Пробуджений апетит
Можливо, нам важко тут говорити про виливання Святого Духа, адже спершу ми бачимо лише одну людину, згодом – сімдесятьох інших перед входом у Скинію зібрання, а також двох у таборі. Але це все ще мало як на можливості Божої Сили! Цю тугу за чимось більшим висловлює навіть сам Мойсей. Це прекрасно, що він не зупиняється на отриманому, а має сміливість мріяти про щось більше. Гадаю, він чудово усвідомлює надзвичайність того, що відбувається: великий сильний Бог дозволяє йому пізнати Себе, нав’язує з ним особливі взаємини, дає йому пізнання самого Себе, у ньому живе Божий Дух! Чи цього мало? Чи цього недостатньо? Той, хто «засмакував» Господа так, як він, знає, що Бог може нескінченно більше, що це насправді небагато як на Божі можливості. Той, хто лиш раз пережив близькість із Богом, буде неустанно відчувати прагнення досвідчувати більше, сильніше, глибше. І в цьому немає нічого поганого: Бог, Його Святий Дух, хоче, щоб Його прагнули, з тугою очікували, щоб Його хотіли більше! Тому анітрішки не дивує, що спрага Мойсея в пізнанні Бога зовсім не втамована, коли Бог вирішив уділити сімдесятьом старшим з Духа, Який спочив на ньому. Ця група чоловіків, які були вибрані з колін Ізраїля, що блукали пустелею, мабуть, не є для Мойсея величезна, вона не є дивовижна. Гадаю, він дивиться далі, і в числі сімдесяти бачить провіщення нескінченности! Поза сумнівом, його тішить також те, що не він сам переживає щось надзвичайне, бо в цьому бере участь народ через своїх представників. Незважаючи на те, що Мойсей, знаючи про велич Бога, має великі очікування, Бог дивує і його. Адже в книзі згадано про Елдада і Медада, які не прибули на вказане місце, а, попри це, були сповнені Духа! Це називається Божою несподіванкою! Всевишній приходить поза священним простором навколо Скинії зібрання! Спробуйте уявити собі заворушення в таборі, коли двоє старших раптом починають пророкувати. Ми не знаємо, що вони робили, чому не прибули на зустріч разом з іншими. Натомість нам відомо, що Бог їх також обдарував. Чому? Бо такий був Його задум! Це викликає здивування, а може, навіть страх у тих, які є свідками цієї ситуації. Вони відразу повідомляють Мойсея. Здається, навіть Ісус Навин обурився і занепокоївся. «Заборони їм!», – сказав він. Однак Мойсей мудріший, він добре знає, що якщо так трапилося, якщо Дух був уділений у таборі, то такою, мабуть, була Божа воля. Ця Божа несподіванка, ймовірно, є відповіддю на прагнення його серця. Він так пізнав Бога, як ніхто інший у той час, тому хоч якоюсь мірою повинен знати, наскільки Він величний, наскільки прагне близькости з людьми. Цю тугу за великими прагненнями, які живуть у серці Божого слуги, чути в його заклику, про яке я вже згадувала. Для нього ще замало того, що трапилося. Замало, що він отримав Духа, замало, що отримали Його старші з народу, зосереджені навколо Скинії зібрання, замало, що отримали Його ті, які залишилися в таборі! Бог може дати більше. Дух, Який сповнює Мойсея, скеровує його до цього вигуку, який стає прекрасним пророцтвом. Настане час, коли увесь вибраний народ пророкуватиме. Настане час, коли пророчий дух буде уділений не тільки цьому народові. Те, що нам описує Книга Чисел, може бути своєрідним передсмаком того, що Бог приготував. Це ніби ложка пресмачного супу перед обідом, яка дозволяє відчути смак, аромат, але не насичує, тільки викликає бажання побачити наповнену тарілку.