Колись, ще на початку мого богословського шляху, я була учасницею захопливої дискусії з людиною, яка дуже старалася переконати мене про вищість Нового Заповіту над Старим. Кожен, хто хоч трохи мав справу зі Словом Божим і досвідчив перемінливу силу його діяння, чудово знає, що немає менш і більш цінного Божого слова. Він знає також, що неможливо позбавити Новий Заповіт Старого і навпаки. Але в цій дискусії мене вразило щось інше, не те, що мій співрозмовник відкидав сенс читання Старого Заповіту, а радше те, які використовував аргументи. Він говорив, зокрема, що в Старому Заповіті немає Святого Духа, а лише провіщення Його, що Бог там тримає людей на відстані і не хоче увійти з ними в тісніші відносини, бо Він «ображений» на них за гріх, який вони вчинили в раю. Така аргументація, звичайно, вражає, але не влучністю, а радше невіглаством того, хто сформулював подібні тези, використовуючи, як сам він стверджував, Святе Письмо. Ще б трохи, і я могла б подумати, що мій опонент належить до секти Маркіона, яку офіційно засуджено в перші століття Церкви, і головною думкою якої була відмінність між Богом Старого і Богом Нового Заповіту.
Не знаю, як ця людина читала Старий Заповіт, що не зауважила там Божої нетерплячости увійти в щораз тісніший зв’язок з людиною. Для мене вже з перших сторінок Книги Буття Бог представляється як Той, Який не може дочекатися, коли стане одним із людей, Який дуже хоче, щоб існував особливий зв’язок між Ним та Його творінням. Він не змінює Своєї думки після того, як людина вчинила гріх, ані той перший, ані кожен наступний, а наполегливо і систематично прагне близьких взаємин! Він має небагато спільного з Великим Зодчим, Який запустив сконструйовану Ним машину і не втручається у функціонування окремих коліщат. Одразу після гріхопадіння прабатьків Він обіцяє, що не залишить так людину, що допоможе їй впоратися з клопотами, які вона сама на себе накликала. Бог довго не чекає, щоб оголосити Свій план, Він жодним чином не виявляє ображеної гордости, через яку люди змушені були б чекати на обіцянку спасення, або яка залишила б їх цілковито без надії. Він не такий! У Нього є план, який Він розкриває дуже швидко, ніби не може дочекатися, доки скаже, що ще не все втрачено, що Він може знайти вихід з будь-якої ситуації.
Провіщення месіянства, яке ми знаходимо в третій главі Книги Буття, є дуже несміливим. Принаймні нам сьогодні так здається. Однак це радше свідчить про нашу слабку віру в Боже слово, ніж про неточність Його комунікації. Хто усвідомлює, що лише те, що збудовано на слові Всевишнього, є вічне, чітко бачить, що Бог обіцяє допомогу людині, яка втрапила в халепу через власний вибір. Бог не прокляв людину, як ми іноді можемо почути. Не було жодного «Божого прокляття», спрямованого на тих, які впали. Воно було скероване до того, хто є причиною гріха, а не до того, який став його жертвою.
Ми вже знаємо, як Targum Neofiti характеризує Духа, Який ширяє над водами під час творення світу. Знаємо, що він пов’язує Його з Божою любов’ю. Коли ми заглиблюємося в Старий Заповіт, то бачимо, що Бог не може відмовитися від любови до Свого творіння, до Свого вибраного народу. Тож чи можливо, щоб ще до Христа не об’явився Святий Дух? Чи можливо, що Його діяння було призупинене? Адже ми вже знаємо, що автори Біблії завжди пов’язують Духа з діянням, що Він існує в дії, тоді, коли є активним.
Мабуть, ніхто з нас не заперечить, що особливим персонажем Старого Заповіту є Мойсей. Історія цієї людини – дивовижна і захоплива. Його чудесний порятунок у дитинстві, молодість при дворі фараона, розмова з Богом у вигляді неопалимої купини в пустині, посланницька місія до правителя Єгипту, мандрівка пустелею, позначена багатьма чудами, і врешті таємнича смерть перед входженням в Обіцяну землю. Поза сумнівом, усі ці події були надзвичайні, і не одна людина, проживши життя, не досвідчила навіть однієї десятої того, що Мойсей. Однак у його житті було найважливішим не те, що ми бачимо на перший погляд. Не честь, не чуда і не авторитет, а те, що було основою усіх цих дивних речей – відносини з Богом! Мойсей міг досвідчувати в житті таку надзвичайну силу тому, що перебував у глибоких і тісних відносинах з Богом.
Зв’язок, який єднав Мойсея з Всевишнім, формувався роками, а його ініціатором був саме Бог. Саме Він чуває над його життям, Він першим починає розмову, Він переконує, Він сам бере участь у місії, яку доручає. Дивлячись на вибір, який робить Господь, ми могли б сказати: «Бог надзвичайно відважний! У Нього дивні критерії вибору. Він доручає Свою місію злочинцю, втікачу, який не вміє висловлюватися і боїться відповідальности». Наш вибір, мабуть, був би інший. А втім, Бог знає, що робить, і, незважаючи на всі вади і гріхи Мойсея, Він хоче нав’язати з ним настільки тісний контакт, якого ще не нав’язував з ніким після гріхопадіння Адама і Єви. Нерідко ми досить байдуже сприймаємо слова про те, що Мойсей розмовляв з Богом як з приятелем (див. Вих. 33:11), стверджуємо, що це нормально, очевидно, але в цих словах приховане щось більше, ніж нам, звиклим до приятельських відносин з Богом, може здаватися. Кожен, хто коли-небудь з кимсь приятелював, добре знає, що це неоціненний скарб, що приятель – це така людина, якій можна сказати все, не боячись осуду, яка приймає нас такими, якими ми є без удавання, без награности, з якою ми можемо дозволити собі так пожартувати, як не відважилися б з чужими людьми. Приятель є поруч, коли ми цього потребуємо. І саме так виглядають взаємини Бога і Мойсея. Чи далі нас це не дивує? А може, Бог вже став для нас добрим другом, може, ми пристосували Його до нашого бачення і нашого рівня, позбавили Його достоїнства, величі, божественности, щоб Він міг стати нашим приятелем. Та з Мойсеєм є інакше. Він не применшив Бога! То Бог поставив його значно вище, ніж цей бідний втікач з Єгипту міг собі уявити.
Текст Книги Виходу представляє історію, в якій Мойсей просить Господа, щоб він міг побачити Його славу. Я заздрю Мойсеєві, що він має сміливість просити в Бога про щось більше, ніж Той щоденно чинить у його житті, але, з іншого боку, це не повинно дивувати, адже між ними існують приятельські відносини. Те, що Бог виконує його прохання, лише підтверджує дружні зв’язки, які склалися між ними. Споглядання Божої слави особливо пов’язане з наповненням Святим Духом. Коли ми перейдемо від П’ятикнижжя до Діянь апостолів, то зустрінемо там Степана, який, сповнений Святим Духом, проголошував Боже слово і спростовував закиди законовчителів, які його засуджували. Саме цей диякон удостоївся споглядання Божої слави на ганьбу фарисеїв, що перебували поруч із ним (див. Дії 7:55). Завдяки тому, що Степан сповнений Святим Духом, він може споглядати славу Всевишнього! Адже Дух веде до пізнання Бога, тому нас це не повинно дивувати. Позаяк сам Бог у Своєму Дусі оселився в ньому, то чому він не міг би бачити Божу славу?
Неодноразово у своєму житті Мойсей мав справу з Божою славою. Ці зустрічі повинні вказувати нам на тісний зв’язок його особи з Божим Духом. Утім, Бог наповнює Мойсея Своїм Духом не з огляду на його досконалість, адже ми добре знаємо, що досконалим він не є, а через Свій вибір.