У Діях апостолів згадано ще одну подію, пов’язану з виливанням Святого Духа. Ця історія дуже важлива для всієї Церкви. Маю на увазі оповідання з десятої глави книги, а саме історію Петра і римського сотника Корнилія. В цій події вже з самого початку все здається дивним і приголомшливим. Описуючи те, що розповіли йому наочні свідки, Лука чудово усвідомлював контекст подій, а от ми, сучасні читачі, не завжди його розуміємо.
Спробуймо подивитися на цю історію спершу очима Петра, єврея з Галілеї, який проповідує сповнення старозавітних пророцтв у розіп’ятому і воскреслому Ісусі. Поза сумнівом, його переповнює щастя і радість від того, що він дочекався сповнення пророчих провіщень. Чекали його предки, чекали цілі покоління… Даремно. А він дочекався! Здійснилися слова, які Бог промовив на його очах! І то з якою силою, з якими наслідками! Він – щасливець, який досвідчив діяння Господа Ізраїля, він щасливий не тільки тому, що він – єврей, Бог якого діє, але й тому, що саме він досвідчує вірність свого Бога. Він не мусить чекати, виглядати, замислюватися над концепціями Месії: він вже знає, хто є тим Помазаником, йому навіть може здаватися, що він достеменно знає, у чому полягає Його місія. Утім, гадаю, що він усвідомлював: Бог, в Якого він вірить, Який його послав, є Богом несподіванок і ще не раз у житті його здивує. Сама історія його життя може вказувати на це. Чи ще недавно він повірив би, що познайомиться з Месією, стане Його приятелем, що покине рідне село, що усе його життя перевернеться з ніг на голову і цілковито зміниться під час однієї Пасхи, а згодом П’ятдесятниці? Без сумніву, життя Петра сповнене несподіванок, приготованих Богом. І саме однією з них є те, що він переживає на власному досвіді, перебуваючи в домі гарбарника Симона в Яффі.
Симон Петро – галілеянин, а, отже, людина, на яку книжники дивилися, мабуть, деякою мірою зверхньо. Віддалена від Єрусалиму Галілея була краєм, яким гордували; релігійність її мешканців висміювали і зневажали. Їх звикли називати «народом землі», що повинно було вказувати на їхню простоту. Їм закидали недотримування строгих засад Закону, необов’язковість хоча б щодо участи в культі святині. Однак Петро, молячись на даху будинку, в якому він зупинився, свідчить про прив’язаність до юдейської традиції. Коли він має видіння, і голос з неба схиляє його споживати заборонені створіння, він далеко не охоче погоджується на це, вбачаючи в цьому виправдання своєї не надто великої сумлінности, а захищається від несподіваної пропозиції з небес, покликаючись саме на попередню вірність Закону (див. Дії 10:14). Однак Бог оповіщає Свою перспективу того, що досі здавалося Симону Петрові очевидним. «Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!» (Дії 10:15), – чує він у відповідь на свої вагання. Це перша несподіванка, з якою стикається рибалка з Галілеї, перебуваючи в Яффі. Бог змінює його старий спосіб мислення, змінює те, що з наймолодших років було для нього очевидним.
Ті, які сповнилися Святого Духа, повинні на це зважати, повинні бути готовими, що зміниться те, до чого вони звикли, що Бог здивує їх і покаже такий шлях, якого вони не сподівалися, яким раніше не насмілилися б іти. Петро усвідомлює, що Той, хто подарував Ізраїлю закон, може його частково призупинити чи змінити – не через примху чи легковажність, а через його виконання.
Видіння на даху будинку, в якому він зупинився, – не єдина несподіванка, яку Господь приготував Петрові в той час. Чого він ще міг сподіватися? Можливо, гадав, що йому доведеться їсти щось нечисте, або що до трапези долучиться якийсь поганин. Але Господь забігає на крок вперед, Він вимагає від Свого слуги і приятеля чогось більшого. Він наказує йому вийти в невідомість. Бог випереджує його вагання Своєю порадою піти за таємничими поганськими посланцями. Чи йому відомо, що на нього чекає? Чи він знає, що іде з поганами до іншого поганина, римського воїна, завойовника його батьківщини? Звичайно, ні, але він вірить, що Бог поведе його туди, куди він повинен прийти – навіть якщо довколишнім це здається недоречним, підозрілим і необачним. Петро знає, чого хоче Господь, і це найважливіше. Ті, які діють у згоді зі Святим Духом, повинні бути готові, що їхня поведінка, їхній шлях можуть виявитися для сторонніх спостерігачів навіть приводом для згіршення: що подумали б ортодоксальні юдеї, дивлячись на Петра, який іде поруч з поганами? Поза сумнівом, вони не схвалили б такий вчинок і не вважали б його гідним для наслідування. Утім, Петра провадить Святий Дух. Ця ситуація може бути чудовою ілюстрацією оповіді про вже згадану розмову Ісуса з Никодимом з Євангелія від Івана. «Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений» (Ів. 3:8). План дій Симона Петра неможливо по-людськи передбачити, його неможливо помістити в рамки, встановлені людиною – він виходить поза них, може шокувати і приголомшувати, а все ж – походить від Бога.