Черговою несподіванкою для Петра є зустріч з Корнилієм. Поганин, до того ж римлянин, виходить йому назустріч і падає перед ним навколішки. Завойовник, римський воїн принижується перед тим, кого його співвітчизники вважали б гідним зневаги підданим. Ми знаємо, як відреагував на це Петро, проте лише можемо собі уявити, наскільки така поведінка могла здивувати як євреїв, які були поруч із ним, так і римлян з оточення сотника. Божий порядок інший, і, що цікаво, на це вказує поганин, вихований на культі своєї вищости над іншими народами. Його позиція, хоч і сповнена добрих намірів і характерної духовному порядку інтуїції, ще не є такою, яка повинна бути. Протест Петра добре обґрунтований, адже він знає, що тільки Богові можна поклонятися. У римлянина, який добре знав єврейську культуру – а саме таким був Корнилій – повинно було виникнути питання, чи може рибалка з Галілеї увійти на поріг його дому. Адже сотник добре знав, що жоден єврей, який виконував Закон, не міг би так вчинити. Той забороняв приставати євреєві до поганина, однак вже в перших словах своєї промови Петро розвіює сумніви і дає сотникові та його близьким, які перебували поруч, зрозуміти, що Бог якимось чином приготував його до цієї зустрічі, попередив тривоги, які могли появитися. Це запевнення потрібне не лише євреям, які подорожували з Петром, але й поганам, які не відчуватимуть погорди зі сторони прибульця. Петро звіщає їм щось нове, чого ми сьогодні до кінця не спроможні зрозуміти. Єврейська Добра новина доходить до поган, виходить за межі вибраного народу. Петро не заперечує різниці між римлянами та євреями, але бачить щось більше. Утім, його діяльність також не є свавіллям стосовно Закону. Поза сумнівом, сам Петро без чіткого наказу від Господа не відважився б проповідувати Євангеліє тим, які не належать до його народу. Однак завдяки тому, що він був сповнений Духа і відкритий на Боже бачення його діяльности, він бачить більше. Хоч у деяких пророків ми можемо знайти пророцтво про приєднання чужинців до завіту з Всевишнім, кроки, які завдяки Духові чинять апостоли, виходять за рамки будь-якої уяви.
Як Петро, так і пізніше Павло не мали наміру творити нову релігію, жоден з них цього й не робив. Вірячи в Ісуса, вони далі залишалися юдеями, ходили до синагоги, приносили жертву у Святині, дотримувалися юдейського календаря, вшановуючи суботу та інші свята. Однак Бог у Своїй Церкві бачив також місце для інших Своїх дітей з-поза Ізраїля. Завдяки Своїй доброті, Він поширив Свій завіт і на поган, якими в Церкві є більшість з нас. Так! Ми – погани. Ті з нас, у жилах яких не тече єврейська кров, є поганами, які тільки завдяки благодаті були прищеплені до «благородної оливки». Чи нас це ображає? Це добре, це означає, що ми на правильному шляху до прийняття добра, яке нам цілковито безкорисливо дарує наш Небесний Отець.
Промова, яку розпочинає Симон Петро до зібраних у Корнилія, вочевидь, вказує на дві речі: по-перше, що сам промовець дивується Божим планам, по-друге, що він приймає їх з радістю, хоча вони так відрізняються від того, у чому зростав упродовж цілого свого життя до цього часу. Гідна подиву постава, яка характеризує тих, котрі доручили Святому Духові цілковите керування своїм майбутнім. Не якоюсь його частиною, не якоюсь сферою, але цілістю. Петро приймає Божі новини, хоч вони здаються йому дивними чи навіть страшними. Слова, які промовляє цей галилеянин, котрий стоїть перед римським воїном, мають велике значення! «(Бог) слово послав для Ізраїлевих синів, благовістячи мир через Ісуса Христа, що Господь Він усім» (Дії 10:36). Це речення під багатьма оглядами є особливе.
Тут було підкреслено вибраність Ізраїля – і це не повинно нас дивувати, адже ми повинні знати, що вона не минула разом зі сповненням пасхальної справи Ісуса. Вона триває й далі (див. Рим. 11:29). Однак, на жаль, нерідко побутує думка, що тепер ми є тими, яких Господь вибрав, а з Ізраїлем Бог покінчив тоді, коли той відвернувся від Його Сина. Ми забуваємо, що християнська вибраність є благодаттю, яка дозволила нам бути прищепленими до Ізраїля, але не стала причиною того, що Ізраїль від неї відпав. Ідучи до поган, Петро не боїться їм сказати, що саме вибраному народові увесь світ завдячує те, що може мати надзвичайну цінність. Саме через цей народ Бог постановив втрутитися. Шкода, що сьогодні в проповідях мало про це кажуть, шкода, що сучасним проповідникам бракує Петрового переконання про важливість одного народу, щоб через нього благословення вилилося на багатьох (див. Бут. 12).
Те, про що далі говорить Петро, дуже тісно пов’язане з тим, з чого він почав: різниця між євреями і поганами та мир! Ми вже знаємо значення староєврейського слова шалом. Ми знаємо, що воно значить щось більше, ніж те, що ми звикли розуміти під цим словом. Мир – це також примирення, злагода, зцілення. Так! В Ісусі можлива злагода між євреями та поганами, можливе примирення! Саме завдяки справі Ісуса, Петро може стати перед Корнилієм і трактувати його як брата, а Корнилій може отримати від нього очікувану допомогу. Це є справа Ісуса (див. Еф. 2:14). Там, де є Святий Дух, там відбуваються чуда на кшталт примирення обох частин людства. Мир є доказом діяння Сили Божої.
Петро усвідомлює цю правду і проповідує поганам Добру новину про те, яку силу має сповнена Ісусом справа. Він говорить із силою і цілковитим переконанням. Вчитуючись у біблійний текст, який про це розповідає, неважко зауважити: те, що відбувається, є наступним діянням Святого Духа. Не тільки видіння, не тільки Дух, Який «змушує» постійно діяти тих, які Ним наповнені, але також саме проповідування в домі Корнилія. Ефект проголошеного галілеянином слова дивовижний. Принаймні він може бути таким для нас, призвичаєних до того, що під час проповіді ми нечасто можемо побачити чуда і дивовижні прояви Божої Сили! Така є наша перспектива, ми призвичаїлися до проголошеного нам Євангелія, трактуємо його як очевидність, не бачимо в ньому особливої Божої любови, так, як бачили перші слухачі. Ми не чуємо сили сказаного слова, однак це не означає, що воно її не має. Петро, поза сумнівом, інакше дивився на Добру новину, яку проголошував. По-перше, він був євреєм, котрий усвідомлював, яку силу має слово, а особливо, слово, що походить від Бога. Він добре знав, що вчинило слово Боже на початку світу, добре знав, яку силу мало слово Мойсея і пророків. Вся історія його народу, а разом з тим Божої дії у світі, була виткана силою слова. Відкриваючи вуста і промовляючи від імени самого Всевишнього, він мусив розраховувати, що Бог почне діяти в спосіб, який він не може передбачити.
По-друге, Петро, очевидно, був свідомий, що надійшов час на щось дуже особливе. Що він ступає на ґрунт, якого не знає, і не може передбачити Божу дію. Проте, засипаючи прірву між поганами і євреями, зцілюючи рану поділу, Бог не зробив їх однаковими, зберіг різницю, а отже, і його дія стосовно поган може відрізнятися. Євреї упродовж віків готувалися до приходу Месії і до Його справи, погани жили несвідомі того, що має трапитися, нечисленні з них навернулися на юдаїзм, нечисленні жили тими ж надіями, що і юдеї. Навіть якщо так відбувалося, найчастіше це стосувалося одного або двох поколінь, яких захоплював юдаїзм. Не варто тут говорити про очікування сповнення Божих обітниць. Однак відсутність зацікавлення з боку чужих народів Богом Ізраїля не означає, що Бог не цікавився ними. Стосовно поган можна сказати, що Бог скорочує свій шлях до людини, не вимагає від неї очікування, ґрунтовного релігійного і морального приготування, але приходить раптово і несподівано.