У другій своїй серії фільмів «Поверніться серцем до рідної оселі» я дав таку пораду батькам підлітків: «Супроводжуйте їх». Можливо, ця ідея не видається осяйною, однак я переконаний, що вона має цінність для більшости сімей – особливо тих, що мають непокірних дітей. Ця концепція трохи неясна, а тому мені знадобиться кілька малюнків, що проілюструють цю думку.
Коли батьки вольових дітей оглядають ріку юности, то часто бачать її такою:
Іншими словами, вони чекають, що рання зустріч з порогами зіштовхне їх з бурхливими течіями і круговертями, небезпечними для життя. Якщо ці не перевернуть човен підлітків, то вони, все одно приречені потонути далі за течією, коли полетять униз, допливши до водоспаду.
На щастя, типова подорож набагато безпечніша, ніж можна було передбачити. Найчастіше вона відбувається так, як це зображено на малюнку внизу.
Я хочу сказати, що ріка пливе не до водоспаду, а знову до тихої води. І навіть якщо ваш підліток борсається і бризкається у воді, відчайдушно ковтаючи повітря, його човен навряд чи перекинеться. Він більш плавучий, ніж ви думаєте. Так, подеколи окремі індивіди падають з водоспаду, зазвичай через надуживання наркотиками. Але навіть деякі з них знову видираються на каное і веслують далі за течією. По суті, найбільша небезпека перекинути човен походить від… вас!
Це попередження, передусім, звернене до батьків ідеалістів і перфекціоністів, які рішуче прагнуть змусити своїх підлітків – геть усіх – досягати успіхів, що відповідають найвищим стандартам. До речі, перфекціоністом є особа, яка терпить великі муки, роблячи щось, після чого змушує їх терпіти інших. Роблячи це, вона розхитує човен, якому вже загрожують пороги. Можливо, що інша дитина зможе впоратися зі ще одною круговертю, однак нас турбує нестійкий підліток, якому поки що бракує розсудливости і який може навіть схилятися до ірраціональної поведінки. Не хитайте цього човна більше від нагальної потреби!
Я завжди згадую офіціянтку, яка впізнала мене, коли я зайшов до ресторану, де вона працювала. Вона не була заклопотана того дня і хотіла поговорити про свою дванадцятирічну донечку. Бувши самотньою матір’ю, вона мала серйозні труднощі з дівчинкою, яку вона називала вкрай вольовою.
– Ми були цілий рік на ножах, – сказала вона, – це було жахливо. Ми сперечалися майже кожну ніч, і більшість наших сварок торкалися однієї проблеми.
Я спитав, що було причиною конфлікту, і вона відповіла: «Моя дочка ще маленька дівчинка, але вона хоче голити собі ноги. Я думаю, що вона замолода для цього, а вона так гнівається, що не хоче розмовляти зі мною. Це був найгірший рік нашого спільного життя».
Я поглянув на офіціянтку і сказав: «Пані, купіть своїй дочці бритву!»
Ця дванадцятирічна дитина заплила у води життя, які добряче хитатимуть її каное. Самотній матері вже невдовзі доведеться оберігати свою бунтівливу дитину від наркотиків, алкоголю, сексу, вагітности, раннього подружжя, неуспіхів у школі і можливости втечі. Безумовно, в її ріці за рік чи два буде повно ненажерливих алігаторів. За таких обставин було б немудро робити велику проблему, по суті, з дрібниці. Хоча я погодився з матір’ю, що підлітковий вік не слід запрошувати надто рано, існують важливіші цілі, ніж дотримання належного графіка розвитку.
Я бачив інших батьків, які починали подібні бої через несуттєві речі, на взір придбання першого бюстгальтера для дівчини передпідліткового віку з пласкими грудьми. Бога ради! Якщо він потрібен їй так сильно, то, мабуть, через соціяльні причини. Бігцем летіть до найближчої крамниці і купіть їй бюстгальтер. Ваша мета, як писали Чарльз і Енді Стенлі, залишити дитину у своїй команді. Не руйнуйте своєї дружби через поведінку, яка не має великої моральної важливости. Згодом з’явиться повно серйозних питань, які вимагатимуть, щоб ви стояли твердо, наче скеля. Збережіть важкі набої для поважніших протистоянь.
Дозвольте мені ще раз наголосити, що ця порада не стосується кожного підлітка. Слухняна дитина, яка чудово вчиться в школі, має добрих друзів, поводиться дисципліновано і любить своїх батьків, не є аж така вразлива. Можливо, батьки можуть спонукати її досягти навіть ще вищих стандартів та успіхів у житті. Однак, я переживаю про дитину, яка може упасти з водоспаду. Вона дуже сердита вдома і на неї впливає цілий гурт другосортних друзів. Будьте з нею вкрай обережні. Уважно вибирайте, за що важливо боротися, і задовольніться чимось менш кращим від ідеалу в питаннях, які не мають істотної ваги. Просто супроводжуйте її!
Що це означає на практиці? Можливо, вам доведеться допустити, щоб дитяча кімната певний час скидалася на сміттєзвалище. Це дивує вас? Мені так само не до вподоби ліниві, неохайні, недисципліновані діти, але з огляду на хаос, який може спричинити цей сердитий хлопець чи дівчина, вилизані до блиску кімнати не будуть такими вже й важливими.
Можливо, вам доведеться також погодитися на компроміс щодо музики, яку ви дозволите слухати дитині. Я не потураю важкому року і металу, які нині переповнені неприхованим і незаконним сексом та насильством. Але й вам не випадає просити цього модернового підлітка слухати свою «естрадну музику». Можливо, ви зможете досягти компромісу. На жаль, теперішня популярна музика це – це бойовий клич бунтівливих підлітків. Якщо ви спробуєте цілковито позбавити неї вольову дитину, то це може перекинути її каное. Ви мусите запитати себе: «Чи варто ризикувати чимось цінним, щоб накинути цю особливу вимогу своєму синові чи дочці?» Якщо питання досить важливе, щоби боротися за нього будь-якою ціною, тоді наберіться мужности й обстоюйте свою позицію. Але заздалегідь обміркуйте ці непрості проблеми й ретельно сплануйте аргументацію.
Філософію, яку ми застосовували щодо наших підлітків (і ви можете випробувати її також) можна назвати «послаблювати й укріплювати». Я маю на увазі, що ми намагалися послабити контроль над усім, що не мало істотної ваги й укріпити його щодо всього дійсно важливого. Ми казали «так», коли тільки могли, щоб укріпити своє нечасте «ні». І найважливіше, ми намагалися зажди підтримувати своїх дітей емоційно.
Просто нерозумно ставити хрест на синові чи дочці, хай якою дурною, дратівливою, егоїстичною і божевільною виглядає їхня поведінка. Ви мусите бути поряд не тільки тоді, коли їхнє каное небезпечно розхитується, але тоді, коли річка знову розгладиться. Решту свого життя ви зможете відновлювати взаємини, які тепер опинилися в небезпеці. Не допускайте, щоб гнів надто довго керував вами. Першими ступайте на шлях примирення. І в жодному разі не докучайте своїм дітям. Вони страшенно не люблять, коли до них присікуються. Якщо ви будете ходити за ними з купою скарг, вони будуть змушені захищатися, прикидаючись глухими. І зрештою, далі ставтеся до них із повагою, навіть якщо знадобляться покарання чи обмеження. Час від часу вам навіть треба сказати «Вибач!»
Моєму батькові було вкрай важко казати ці слова. Я пригадую, як працював разом з ним на задвірку, коли мені минуло п’ятнадцять років, і того для він був особливо дратівливий з якоїсь причини. Мабуть, я заслужив на його обурення, але думав, що він ставиться до мене несправедливо. Він придирався до мене за все, що я робив, навіть коли я працював спритно. Зрештою, він закричав на мене через якусь дрібницю, і це сталося. Він перекинув моє каное. Я кинув граблі і кинув роботу. Демонстративно я пішов через наш маєток і далі вулицею, поки мій тато вимагав, щоби я повернувся. Це був один із не багатьох випадків, коли я кинув йому виклик таким способом! Я трохи поблукав містом, запитуючи себе, що станеться, коли я врешті-решт повернуся додому. Тоді попрямував до оселі свого двоюрідного брата на другому боці міста. Перебувши там кілька годин, я признався його батькові, що посварився з татом, і що він не знає, куди я пішов. Дядько переконав мене зателефонувати додому і запевнити батьків, що зі мною все гаразд. Я дзвонив до тата, відчуваючи, як дрижать мої коліна.
– Лишайся там, – сказав він. – Я прийду по тебе.
Сказати, що на подальші кілька хвилин це посіяло в моїй душі неспокій, було б великим применшенням. Дуже скоро приїхав тато і запросив мене на розмову віч-на-віч.
– Бо, – почав він. – Я недобре поводився з тобою сьогодні вдень. Цілком безпідставно я причепився до тебе і хочу сказати тобі, що мені дуже шкода. Ми з мамою хочемо, щоб тепер ти повернувся додому.
Він став мені другом на ціле життя.