Уявімо собі тещу-свекруху, яка стоїть біля доньки або біля невістки і спостерігає за невправними рухами новоспеченої мами. Вираз її обличчя заклопотаний, потім – роздратований. Та найчастіше він сповнений зрозуміння і бажання допомогти. Так-так, ті молоді мами ходили на курси педології[1], масажу для новонароджених, годування грудьми, однак вони, на відміну від вас, не мають досвіду.
Якщо вам трапиться зарозуміла невістка чи донька, якій видається, що вона з’їла всі розуми, не доводьте їй, що вона помиляється. І найважливіше – не пропонуйте іншого розв’язання проблеми. Цілком можливо, що ваша думка – набагато краща, але це – ваша думка. Не критикуйте новоспечених мам, не повторюйте безперестанку: «Це треба робити не так» або ще гірше: «От я робила це так». Ви лише виведете доньку чи невістку з рівноваги, а вона втратить упевненість у власних силах. Силуватиметься перемогти неспокій, намагаючись робити впевненіші рухи, та насправді й надалі не знатиме, що робити в тій чи іншій ситуації. Допомагайте, якщо це справді необхідно і будьте впевнені в тому, що раніше чи пізніше молода мама таки навчиться всього, що необхідне. Щоправда, коштом дитини, та її не надто цікавить, як саме мама одягає памперс. Спочатку малюк може трохи протестувати, однак потім звикне до того, що з ним відбувається.
Натомість якщо вашу доньку або невістку переповнюють неспокій та побоювання, не намагайтеся її замінити. Допомагайте їй, підтримуйте, давайте практичні поради, і, що найважливіше, переконуйте її в тому, що вона – добра мати. «Я також була змушена всього цього навчитися». Через кілька днів все вдаватиметься краще.
Не забувайте про те, що педіатрія розвивається, з’являються нові засоби та техніки. Ніхто не стверджує, що вони кращі від ваших, та сьогодні застосовують саме їх.
Перші місяці життя нового члена родини стратегічні і для молодих мам, і для бабусь. Однак це не дає вам права переймати роль королеви-матері. Будьте просто бабусями, так буде краще.
Оскільки ваша донька чи невістка зайнята 24 години на добу, то підтримувати лад у родинному житті стає дещо важче. У деяких родинах народження дитини спричиняє хаос. Не беріть на себе роль головнокомандувача і не вимагайте, щоб усі корилися вашій волі, бо це лише посилить гармидер. Делікатно робіть те, що вважаєте слушним та корисним, однак також залиште місце для іншої бабусі (не забувайте про неї!). Мусите пам’ятати ще про одне: не дозвольте, щоб батько дитини, ваш син чи зять, ухилявся від виконання своїх обов’язків! Нехай він також робить свій вклад у турботу про дитину. Оглухніть і не звертайте найменшої уваги на його алібі на кшталт «робота» або «інші обов’язки». В іншому разі упродовж наступних кількох років він дуже швидко перетвориться зі справжнього батька у формального. Навчіть його, як змінювати пелюшки, готувати чай, прати і що купувати. Робіть це особливо тоді, коли він з обеззброюючою щирістю стверджує, що не має зеленого поняття, як все це робити.
Створіть клімат сердечности та спокою. Замість того щоб тратити час на перераховування всього того, що повинні вміти і мати молоді батьки, потіште їх. Нагадуйте їм про те, що народження дитини – це не лише обов’язки та самопожертва, а й радість. Навчіть їх радіти кожній миті, яку вони проводять із дитиною. Не вдавайте зі себе педіятрів, будьте дідусями-бабусями. А це означає – виконувати свої обов’язки не лише щодо внуків, а й щодо власних дітей, зятів та невісток.
Я можу побитися об заклад, що про це ви не подумали. Відколи з’явилася дитина, вашому синові або доньці більше не потрібні батьки. Зате їм потрібні дідусі-бабусі, які їх розумітимуть, підтримуватимуть, підбадьорюватимуть та допомагатимуть у важкі хвилини. У деякі моменти ваша дитина (вже як тато або мама) може почуватися розгубленою. Постарайтеся, щоб у такі моменти вона зверталася до вас, не відчуваючи при цьому збентеження. Звичайно ж, не дозволяйте, щоб це стало нагодою перекинути на ваші досвідчені плечі багато обов’язків. Тому що таким чином ви перетворилися б у фактичних батьків дитини, а ваша роль полягає не в цьому.
Дідусі-бабусі в жодному випадку не повинні виконувати роль замінника батьків або доповнювати їх. Не беріть на себе жодних повноважень. Не почувайтеся зобов’язаними до того, щоб ваше життя зосереджувалося лише довкола внука. Ваше життя повинно йти власним шляхом. Насамперед подумайте про себе, потім – про те, як ви можете допомогти іншим. Саме в цьому полягає належне виконання ролі дідусів-бабусь. Ваше завдання полягає в тому, щоб виконувати два типи обов’язків: щодо внука та щодо його батьків. Тут я розумію таку поведінку дорослих, завдяки якій дитина почувається в родині любленою, шанованою та цінованою. Ви не зобов’язані постійно опікуватися внуком. Немає значення, чи вибір їжі, розміщення ліжечка, придбані іграшки відповідають вашим уподобанням. Дідусі-бабусі запрошують у гості, вислуховують, сприймають, батьки – виховують та дбають про дім.
Важливо, щоб ви були присутні, коли це необхідно, а ще вам варто знати, в який момент відійти в тінь. Дозвольте молодим тішитися дитиною. Залишайте їх із нею, дайте їм насолоджуватися цим щастям. Міра та відчуття такту необхідні в таких ситуаціях.
У вихованні дитини не йдеться про застосовані техніки чи методи виховання, і про те, наскільки вони успішні. У всьому світі дітей виховують по-різному (деякі способи можуть нам видаватися щонайменше дивними) і акцептують їх. Всі діти розвиваються, навіть ті, що живуть у найекстремальніших умовах, у бідності та хворобах[2]. Щоб належно розвиватися, дитина повинна відчувати узгоджену позицію, віднайти своє місце серед людей, відчувати, що до неї ставляться як до дару, а не як до чергового тягара родини, який треба вигодувати. Діти потребують бути вислуханими. Вони мають багато що сказати, та щоб дитина відкрилася, хтось повинен захотіти слухати її.
З цього погляду наша виховна система – не просто погана, а дуже погана. Ми хочемо, щоб діти навчилися розмовляти, проте вимагаємо, щоб вони розмовляли, вживаючи наші слова, щоб повторювали те, що говоримо ми. І ми промовляємо до них, вчимо їх нових слів, та не вміємо слухати своїх дітей, не даємо їм можливости висловити те, що вони відчувають, сформулювати те, ким вони є. Ось це і є поле діяльности для дідусів-бабусь, адже доволі часто лише вони мають час і бажання вислуховувати своїх онуків.
[1] Педологія – наука про виховання дітей, яка базується на визнанні фаталістичної залежности долі дитини від біологічних та соціальних факторів, а також від упливу спадковости. – Прим. пер.
[2] Якщо добре замислитися, то смертність серед дітей, яка в деяких країнах є справжньою проблемою, насправді є ефектом скандальної відсутности зацікавлення потребами та присутністю дітей.