У цьому світі стан «переслідуваної церкви» залежить від нашої з вами допомоги. Господь хоче, щоб ми використовували свою свободу для виявлення підтримки тим, хто її втратив. У Бога особливе ставлення до «переслідуваної церкви».
«Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові» (1 Кор. 12:24). Церква Ісуса Христа названа Його Тілом. Воно функціонує так само, як і наші тіла. Розглянемо його діяльність на прикладі спортсмена. Якщо спортсмен застудився, він не може бігти. Стан голови впливає на стан його ніг, як і всього тіла. Усе тіло має бути здоровим, щоб добитися хорошого результату. Так і з Тілом Ісуса Христа: якщо страждає один член – страждає все тіло.
Церква, що не помічає потреб інших християн, стає настільки егоцентричною, що починає хворіти. Програма відвідування в церкві – чудова, фінансовий стан – прекрасний, а духовний рівень може при цьому опускатися. Здорова церква – це та, що приймає «переслідувану церкву» й допомагає їй. «Душа, яка благословляє, насичена буде, а хто поїть інших, – напоєний буде і він» (Пр. 11:25).
Якби кожна вільна церква підтримувала «переслідувану церкву», Христове тіло краще б функціонувало. Такий стан призвів би до паніки в пеклі й радості на небесах. Треба звільнитися від «духовних інтровертів» – християн, які зосереджуються лише на собі. Церква, що «вариться у власному соку», гальмує духовний ріст віруючих, тоді як «переслідувана церква» бореться сама, потребуючи підтримки та любові з нашого боку.
Як там мої брати?
Старозаповітній Неемія пережив важкі часи в полоні. Незважаючи на це, подумки він перебував завжди з тими, хто знаходився ще в тяжчому становищі. Коли з Єрусалиму до нього приїздив один з братів, Ананія, першим питанням Неемії було: «Як там мої брати в Єрусалимі?» Він не нарікав на свої негаразди, а турбувався про життя співвітчизників в Єрусалимі. Він дивився за межі своїх проблем – на тих, кому було ще важче.
А ми готові цікавитися життям «переслідуваної церкви», чи ми загрузли у своїх власних перипетіях? Що більше ми концентруємося на своїх проблемах, то більшими вони стають, у результаті чого виникає співчуття до себе і нарікання на інших.
Неемія хотів знати про життя інших. Відповідь була не надто втішною: «Позосталі, що лишилися з полону, там в окрузі, живуть у великій біді та в ганьбі, а мур Єрусалиму поруйнований, а брами його попалені огнем…» (Неем. 1:3). Такі слова викликали в нього в серці скорботу. Неемія впав у повний відчай: «І сталося, як почув я ці слова, сів я та й плакав, і був у жалобі кілька днів…» (вірш 4).
Така відповідь змусила Неемію плакати від горя, бо він був зворушений потребами інших. Якщо хтось знайомиться з членами «переслідуваної церкви», то ніколи не залишиться до них байдужим. Ціна, яку платять ці християни, є настільки високою, що ви ніколи не зможете звільнитися від їхніх потреб.
Проте «переслідувана церква» не отримає ніякої допомоги, якщо ми лише знатимемо про їхній стан і сумуватимемо про них. Неемія усвідомлював, що повинен щось зробити для співвітчизників. Зачувши про їхню ситуацію, він запитав себе: «Що мені робити?» Потім він почав молитися й поститися від лиця тих, хто переносив страждання: «…грішили ми проти Тебе, – і я, і дім батька мого грішили!» (вірш 6). Він розумів, що був такий же грішний і неправедний, як і решта з них.
Спостерігаючи за ситуацією в «переслідуваній церкві» й бачачи, як багато країн втратили релігійну свободу, давайте запитаємо себе: чому страждають вони, а не ми, – адже, завдяки їм, ми ще живемо на волі. І якщо будемо чесними перед Богом, то, подібно до Неемії, сповідаємо: «Згрішили і я, і дім батька мого».
Ми не кращі за тисячі мільйонів китайців або декілька мільйонів жителів В’єтнаму чи Пакистану. Чому ж Бог дарує нам свободу? Бо ми кращі християни? Ні, ми теж завинили перед Богом. Якби Бог зважав на гріхи Землі, Він покарав би нас усіх. Але Він поки що не вчинив цього. Я вірю, що ми маємо свободу для того, щоб використати її з користю для Його Царства, щоб допомогти Його страдницькому Тілу і, таким чином, «нести тягарі один одного».
Після сповідання гріхів як свого народу, так і своїх власних, Неемія почав думати як практично допомогти братам вийти з біди. Бачачи його щирість, Бог відкрив перед ним єрусалимські стіни. Протистояння було запеклим, та Неемія був рішуче налаштований виконати дані йому вказівки, а тому впевнено сказав: «Небесний Бог – Він дасть нам успіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо!» (Неем. 2:20).