Чому ми відчуваємо огиду, коли чуємо про чоловіків, які б’ють своїх дружин? Чому ми обурюємося, коли чуємо про образи дітей? Чому ми скаженіємо, коли чуємо про когось, хто полює на літніх людей і віднімає в них заощадження? Чому? Тому що Бог вклав у наші душі норми моралі.
У Нью-Йорку я бачив, як швейцар схопив літню жінку. Її обдертий одяг, неохайне волосся та обвітрене обличчя волали про безпритульність. Важко було уявити, яку загрозу жінка могла уособлювати. Для швейцара жінка була перешкодою, але аж ніяк не загрозою. Однак швейцар штовхнув жінку настільки сильно, що вона втратила рівновагу і впала.
«Щоб я тебе тут більше не бачив», – крикнув він, і ніхто зі спостерігачів не засумнівався в серйозності намірів швейцара.
Я подумав: «Колись давно ця жінка була чиєюсь маленькою дівчинкою. Можливо, вона є чиєюсь мамою і навіть бабусею. І ось цю жінку літнього віку, яка є важливою для Бога, викидають на холодну вулицю». І я подумав: «Це неправильно. Це дуже неправильно».
Якщо я відчув подібне, то можете уявити, що відбувається в голові і в серці нашого справедливого Бога. Під час тієї самої подорожі до Нью-Йорка я розмовляв із християнським лідером зі Східного Узбережжя. Він відвів мене вбік і пояснив: «Мені потрібно кілька хвилин порозмовляти з Вами. Дехто з нашої церковної спільноти сексуально домагався моєї дочки».
Мене охопило таке обурення, що я ледь стримувався. Однак моя реакція блідне порівняно з відчуттям нашого справедливого Бога, Якому такий жахливий вчинок огидний.
Оскільки Бог є справедливим, Він не дивиться спокійно на неправедність. Він ненавидить її. Ви навіть не уявляєте, наскільки Бог хоче розпочати праведну революцію в цьому світі. Він хоче зробити все правильним – усе і кожного. Він хоче цього, бо любить нас і знає, що ми були створені жити праведно.
Навіть у цьому разі Бог не є піратом. Він не збирається втручатися і красти нашу свободу волі. Він не захоплюватиме нас. Він не контролюватиме нашого життя і не переключатиме нас на режим автопілота.
Натомість Він засмучується, коли ми обманюємо себе в марних спробах виправдати неправедність. Ми перекладаємо провину: «Це не моя вина, а когось іншого». «Єва дала мені цей фрукт – що мені ще залишалося робити?» Ми застосовуємо раціональне пояснення: «Я повинен їхати зі швидкістю 65 миль за годину по місцевості, де дозволено 55. З цими вантажівками я змушений дотримуватися такого руху, щоб захистити свою дружину і дітей». Ми застосовуємо порівняння: «Якщо ти думаєш, що я п’ю багато, то тобі потрібно провести вечір із Френком». Ми часто замовчуємо, відкидаючи провину з наших думок, тільки-но вона там з’являється. Ми відволікаємо свою увагу, заповнюючи наше життя галасом і зайнятістю, щоб уникнути будь-яких роздумів. Ми втікаємо від реальности – пігулки, напої, бійки, азартні ігри – все, що підвищує адреналін.
Але все це насправді не спрацьовувало. Все врешті-решт руйнувалося, залишаючи нас втомленими, розбитими і з відчуттям власної жалюгідности. (Інакше кажучи, це змушує мене почуватися так, ніби я щойно зіграв у партію гольфу!)
У цьому світі Бог хоче розпочати праведну революцію – ту, яка народиться в серцях Його людей. Чого така революція потребуватиме? Першим кроком є знову звернутися до Божих праведних стандартів.
Починайте дивитися вгору!
За твердженням професора Бостонського коледжу Вільяма Кілпатріка, західний світ добре знався на стандартах моралі і доброчесности протягом вісімнадцяти століть. У своїй книзі «Чому Джонні не відрізняє правильного від неправильного» доктор Кілпатрік пише: коли люди хотіли знати, що є правильним, а що ні, вони дивилися вгору. Вони визнавали, що Бог є праведним і Його праведні закони повинні керувати нашою поведінкою.
Звичайно, така одностайність не гарантувала поступливости. Це не означало відсутности людей, які не робили все для порушення кожного можливого закону. Та все ж люди приймали факт існування праведних надприродних законів, автором яких був сам Бог. І більшість людей також вірили: суспільство жило б краще, якби тих законів дотримуватися, а не відкидати.
У другій половині вісімнадцятого століття, як зазначає Кілпатрік, з’явилися деякі альтернативні теорії. Філософ Імануїл Кант започаткував раціоналізм, переконуючи: «Якщо Ви хочете знати відмінність між правильним і неправильним, Вам не потрібно дивитися вгору, бо ми розумні. Вам лише потрібно використати людський розум. Якщо Ви присядете і задумаєтеся, якщо Ви обміркуєте це, осмислите, виносите проблему у вашій голові, Ви зможете визначити, що є правильним, а що неправильним для Вас»[1].
Далі з’явився швейцарський філософ Жан-Жак Русо. Якщо Кант говорив: «Прислухайтеся до свого розуму», то Русо радив: «Прислухайтеся до свого серця». Це вже був романтизм. Русо вважав людське серце красивою розквітлою квіткою та вірив, що люди за своєю природою добрі і будуть навіть кращими, якщо прислуховуватимуться до бажань свого серця. Тому Русо закликав людей, які знаходяться на роздоріжжі, діяти за покликом серця.
Свою теорію мав і Фрідріх Ніцше. Ніцше говорив: «Не дивіться вгору, прислухайтеся до свого бажання. Наберіться сили. Контролюйте своє життя. Визначіться зі своїми намірами, як Ви хочете використати свою енергію, і зробіть це»[2]. Провал підходу Ніцше став очевидним, коли молодий німецький політик Адольф Гітлер почав діяти в такий спосіб. Гітлер вважав, що євреї не мають права на життя, і діяв відповідно.
З іронією історики називали 150-річне панування філософій Канта, Русо та Ніцше Просвітництвом. Кілпатрік називає цей час (який закінчився в середині XX століття) Затемненням. Використовуючи таку назву, вчений має на увазі затемнення людської душі, посилаючись на шокуючу та сумну статистику, яка добре відома і мені, і Вам – збільшення кількости розлучень, злочинів, самогубств і тому подібне. За Кілпатріком, якщо ми не припинимо робити богів з наших розумів, сердець та бажань, замість використання їх для погляду вгору, якщо ми не встановимо Божих праведних стандартів як основний критерій у визначенні правильного чи неправильного, то ми приречені[3].
Зазирання всередину не перетворює нас на праведних, а неправедність не дозволяє стати щасливішими. Річ у тому, що праведність Бога протистоїть Канту, Русо, Ніцше та будь-кому. Зрозуміло, що праведна революція не візьме початку з нової філософії. Натомість людей потрібно буде звільнити від поневолюючої сили неправедности.
[1] Цитата з книги Вільяма Кілпатріка «Чому Джонні не відрізняє правильного від неправильного» (Нью-Йорк, 1993)
[2] Цитата з книги Вільяма Кілпатріка «Чому Джонні не відрізняє правильного від неправильного» (Нью-Йорк, 1993)
[3] Цитата з книги Вільяма Кілпатріка «Чому Джонні не відрізняє правильного від неправильного» (Нью-Йорк, 1993)