Розбиваючи кайдани неправедности

Багато років тому я зустрічався з одним молодим чоловіком. Він перебував у пошуках духовного, і ми провели декілька зустрічей, обговорюючи існування Бога, причини для віри і всі ті причини, які, згідно з його словами, не дозволяли йому стати християнином. Після декількох місяців я зрозумів: такого аргументу, який би переконав цього молодого чоловіка стати християнином, просто не існувало. Ми погодилися, що надалі дискутувати беззмістовно. Я не думав, що цю людину побачу ще колись.

За декілька років після недільного богослуження зі мною привітався молодий чоловік. Він енергійно потиснув мені руку і розповів про прийняття Христа. Звичайно, я здивувався, оскільки знав про надзвичайну замкнутість співрозмовника, але мій молодий друг пояснив: «Коли ми зустрічалися, всі ваші доводи були просто ідеальними, але на той час я жив зі своєю дівчиною і розумів: якщо я стану християнином, то повинен припинити спати з нею. А я цього не хотів – і будь-які ваші слова не переконували».

Цей молодий чоловік знав, що християнство є правдивим. Він знав, що християнство є правильним. Він приймав той факт, що Бог справедливо вимагав відданости, але перебування в рабстві неправедности перешкоджало діяти за покликом душі. Інтелектуальні аргументи були лише відмовкою для захисту аморальних дій.

У Посланні до Римлян 6:17-18 нас повчають: «Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха,… звільнившися від гріха, стали рабами праведности». У день написання тих слів рабство було дуже поширеним, тому апостол Павло використовує для пояснення своєї думки саме цей образ. Апостол каже: «Кожен є рабом – або Божим, або свого гріха. Не обманюйте себе. Ви залежні від неправедності і не можете позбутись її своїми власними силами».

Ви колись опинялися на ярмарку, де можна потрапити на повітряну кулю? Кулю накачують гарячим повітрям, але вона високо не піднімається, тому що прив’язана до стовпа. Ми всі прив’язані до стовпа нашого гріха. Доки мотузку не відріже сила ззовні, ми дуже високо не піднімемося. Ми можемо приймати Божі праведні стандарти, але ми не зможемо жити згідно з ними без Його допомоги.

Ще на початку створення церковної спільноти Вілов Крік юрист-нехристиянин, який допомагав нам виконати деяку паперову роботу, відвів мене вбік і сказав: «Біле, я хочу попередити про дещо, бо ти мені подобаєшся. Ти молодий ідеаліст. Ти засновуєш цю церковну спільноту і, очевидно, думаєш, що зможеш змінити життя людей.

Я працюю юристом двадцять років, і дозволь попередити, що люди не змінюються. Перелюбники надалі чинять перелюбство. Пожадливі люди стають ще пожадливішими. Злі люди стають неймовірно лютими. Неконтрольовані люди такими залишаються. Якщо ти сподіваєшся на якісь значні зміни в людських життях, то приречений на розчарування».

За двадцять років я зрозумів, що цей чоловік водночас і має рацію, і не має її. Якщо не враховувати сили Христа, чоловіку справді не було що заперечити. Я постійно зустрічаюся з людьми, які прагнуть змінити своє життя «одного дня», але залишаються такими самими слабкими, хтивими, безсилими і матеріялістичними, як і завжди. Без Христа в житті вони хіба ще більше грузнуть у неправедность Така людська природа.

Але я також зустрічав людей, які довірили своє життя Христові, а тоді підкорилися праведному Богу і спостерігали за радикальними змінами на краще. Такі люди ніколи не досягали досконалости, але принаймні просувалися в правильному напрямку і в підсумку припинили бути корисливими, егоцентричними.

Апостол Павло каже: «…звільнившися від гріха, стали рабами праведности»[1]. Ви знаєте, що це за мотузка, яка утримує вашу повітряну кулю? Її можна відрізати! Ви можете досягти праведности Бога, довіривши своє життя Христові.

Отже, ми повинні підвести свої очі до Бога і дізнатися, що є правильним, а що ні. Ми повинні розбити наші природні кайдани неправедности, довіряючи своє життя Христові. І, нарешті, ми повинні приєднатися до школи праведности.

Приєднайтеся до школи праведности

Нещодавно я прокинувся в жахливому настрої. Причин для роздратування не було, але чомусь це не заспокоювало. Я увійшов до гаражу і спіткнувся об взуття моїх дітей. Я сотні разів їм пояснював: «Кладіть своє взуття до шафи, щоб люди об нього не спотикалися».

Вони забувають. Вони також неправедні. Я роздратовано відкинув ногою це взуття, що аж наш маленький собака налякано побіг у куток. Скімлячи, він ніби хотів мені сказати: «Я краще не потраплятиму на очі, тому що Біл виглядає небезпечним».

Дорогою до церкви я роздумував: «Собака має рацію. Зараз я є небезпечним». Я знову обрав неправедність. Тому я пригадав урок, засвоєний багато років тому: якщо ти розумієш, що стаєш небезпечним, якщо неправедність видається тобі доброю, краще з цим боротися.

Я увійшов до свого кабінету, дістав свій записник і почав писати: «Вседобрий Боже, я небезпечний. Мій собака нагадав про це – і це було очевидно. Не потрібно бути людиною, аби помітити подібне. Сумно, що я навіть не знаю причину такого поганого настрою. Але я знаю: я не виконуватиму роль люблячого в стосунках сьогодні, якщо нічого не змінити. Якщо люди тиснутимуть на мене трішки, а все так і станеться, то виникнуть проблеми. Я не хочу бути таким. Я хочу бути праведною людиною, яка любить своїх ближніх».

Коли я закінчив писати у своєму щоденнику, то взяв Біблію і прочитав у Першому посланні апостола Павла до Коринтян 13 добре відому главу про любов. Я пригадав, що головною в нашому житті є любов. Я деякий час роздумував над Святим Письмом, а тоді став на коліна і молився. «Милосердний Господи, я не хочу жити сьогодні в неправедності. Я не хочу кривдити людей. Я не хочу говорити речі, про які шкодуватиму».

Я був настільки схвильованим, що подзвонив другу. «Я сьогодні трішки не впевнено почуваюся», – поділився я.

«Чому?»

«Я ще не з’ясував, тому припини мене про це розпитувати».

«Гаразд, я нічого не маю проти», – відповів друг.

Друг запевнився, що я справді стикнувся з проблемою, і просто порозмовляв. Поступово, завдяки духовному порядку і звичкам поступатися, писати, молитися, читати Біблію і друзям, я вдався до деяких змін. Я не збирався дозволити неправедному дню «просто відбутися».

Опівдні я вже не був настільки небезпечним. А до вечора все стало на свої місця.

Мораль така: ми повертаємося до неправедности дуже легко і якщо не довіримо себе звичкам і стосункам, які допомагають жити праведно, то, ймовірно, відступимо та повернемося до неправедного способу життя.

У Першому посланні апостола Павла до Тимофія 6:11 сказано: «Женися за правдою». Там не сказано: «Почекай, поки вона сама до тебе не прийде». Ми повинні гнатися за нею. А в цьому ж посланні 4:7 говориться по-іншому: «Вправляйся в благочесті».

Дозвольте мені закінчити розділ цією думкою. Просто уявіть собі ту можливість, яка відкривається перед Вами завдяки служінню праведному Богу. Дехто з Вас прожив третину відведеного шляху. Дехто – половину, а ще інші – три чверті. Чому б Вам не зробити свого життєвого шляху від сьогодні і до останнього дня трішки праведнішим? Чому б Вам не зробити Ваш шлюб праведним? Чому б Вам не зробити вашу роботу праведною? Чому б Вам не виховувати своїх дітей праведно?

Глибоко в серцях ми хочемо бути праведними людьми і знати праведного Бога. Ми не хочемо Бога, Який є непостійним, на Якого неможливо покластися. На щастя, Бог, Якого ми шукаємо, є за Своєю природою праведним і буде таким вічно. З Його прикладом і силою ми можемо цю праведність розділяти.


[1] Римлян 6:18

Попередній запис

Обурення

Наступний запис

Доторк милосердя