Об’явлення 4:6б-11 – Хвала Творцеві

«А серед престолу й навколо престолу четверо тварин, повні очей спереду й ззаду. І перша тварина подібна до лева, а друга тварина подібна до теляти, а третя тварина мала лице, як людина, а четверта тварина подібна до орла, що летить. І ті чотири тварині, кожна з них мала навколо по шість крил, а всередині повна очей. І спокою не мають вони день і ніч, промовляючи: Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель, що Він був, і що є, і що має прийти! І коли ті тварини складають славу, і честь, і подяку Тому, Хто сидить на престолі й живе віки вічні, тоді падають двадцять чотири старці перед Тим, Хто сидить на престолі, і вклоняються Тому, Хто живе віки вічні, і складають вінці свої перед престолом та кажуть: Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все!»

Учені та антропологи неодноразово задавалися питанням: «Що може робити людина, чого не міг би зробити комп’ютер?» Врешті-решт, комп’ютери обіграють усіх у шахи і набагато швидше нас вирішують багато проблем. Тому дехто сміливо стверджує, що колись вони обставлять нас в усьому.

У письменника Девида Лоджа є на цю тему роман під назвою «Думають». Його героїня знаходить відповідь: люди можуть плакати і здатні прощати. Такі дві дивні людські властивості, неможливі для машини. Без них ми не лише не були б людьми – ми були б нижчі за людей.

Ставлять і інше питання: «Що може робити людина, чого не могла б зробити тварина?» Знову-таки від деяких учених можна почути, що ми, люди, і самі не більше ніж мавпи. Як з цим бути? Питання складніше, ніж з машинами! В уривку, до читання якого ми зараз перейшли, дається цікава відповідь: люди можуть сказати слово «бо» і більше того, сказати його про Бога.

Порівняємо два гімни-хвали, один у в. 8 і другий у в. 11. Перший вдень і вночі оспівують чотири тварини. Вони прославляють святість і вічність Бога. До речі кажучи, тварини самі по собі заслуговують на увагу. Вони нагадують старозавітних серафимів, що оточують Бога у видінні Ісаї (Іс. 6), а також чотири істоти у видінні Єзекіїля (Єз. 1). Вони втілюють собою все живе, створене Богом. Проте на цьому рівні тварина з обличчям людини – лише одна фігура серед інших, разом з царем диких звірів (левом), найбільш значним з приборканих тварин (биком) і царем птахів (орлом). (У деяких ранніх християнських традиціях ці тварини символізували євангелістів: лев – Марка, бик – Луку, орел – Івана, а з людським обличчям – Матвія. Передбачалося, що вони оточують і оспівують Ісуса.) Цікаво, що вони не просто юрбляться біля трону, але готові до виконання Божої волі. Двічі Іван повідомляє, що вони «повні очей». Вони невсипущо стоять на варті над усім творінням Божим.

Їх пісня є акт хвали. Усі ми, читачі Апокаліпсису, покликані побачити разом з псаломщиком, що все творіння зобов’язане своїм життям Богові і по-своєму поклоняється Йому. Про це варто замислитися, адже більшість з нас бачить тваринне царство зовсім інакше! Проте звернемо увагу на те, що кажуть двадцять чотири старці. Якщо творіння в цілому лише славить Бога, то народ Божий розуміє, чому робить це. Старці вигукують: «Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив». Ключове слово тут – «бо»: саме воно відрізняє людей від тварин, наскільки завгодно благородних. Людям дана здатність роздумувати про те, що відбувається, осягати його сенс і виражати своє розуміння в молитві.

Врешті-решт, поклоніння – найважливіша людська (і вже точно християнська) діяльність. Коли я був студентом, багато моїх однокурсників активно брали участь у найрізноманітніших християнських служіннях: вчилися і учили, вивчали Писання, проповідували, проводили молитовні зустрічі і так далі. У храм ми ходили часто, але не особливо роздумували, що ми там робимо. Втім, ми слухали проповіді, сприймали богослов’я гімнів, і нам подобалося бути разом, але коли один з нас сказав, що поклоніння, богослужіння стоїть у центрі усього, ми подивилися на нього криво (ніби, що за перебір).

Адже він був правий! Заради поклоніння ми і створені. Поклоніння з «бо» робить нас людьми. Значить, ця сцена в Апокаліпсисі грає ключову роль у розумінні того, що відбувається. Усі подальші події обумовлені тим фактом, що творіння покликане вклонитися Богові, прославити Його як єдиного та істинного Творця. Глибокі неполадки в творінні означають, що Творець втрутиться і виправить його. Справа не в тому, що творіння погане, і Бог гнівається на справу рук Своїх: річ у тім, що Він благий, а гнів Його осягне тих, хто перекрутив і спотворив творіння, спробував його знищити (11:18).

З коротких пісень хвали починається один з найчудовіших уривків книги. Апокаліпсис містить декілька подібних місць з хвалою і молитвою Богові Творцю (іноді довших). Ці пісні виросли з богослужіння древнього Ізраїлю і містять безліч алюзій на Псалми і Пророків, а також інші біблійні тексти (наприклад, гімн Мойсея і Маріям у Вих. 15). Існує поширена і правдоподібна гіпотеза, що вони багато в чому схожі з молитвами і піснями ранніх християн. Проте Іванова логіка полягає не в тому, що небесне богослужіння повторює земне богослужіння церкви, а в тому, що ми на землі повинні повторювати те, що він побачив на небі. Головне – небо, зразок – небо.

Так, про небо і молитву нам належить дізнатися ще багато що з наступних уривків. Проте зробимо паузу і замислимося. Чи достатньо уваги ми приділяємо хвалі Богові як Творцеві усього сущого у своїх молитвах і богослужіннях? Чи дійшли древні тексти на кшталт пісні трьох отроків до нашого серця, чи навчили вони нас причетності тій хвалі, яку возносять Богові всі частини божественного творіння? Чи сприймаємо ми світ як місце загальної хвали, і якщо так, то чи з трепетом знаходимося в такому дивному місці?

І, нарешті, чи віддаємо ми належне тому, що стоїть у цьому уривку за словом «бо»? Чи усвідомлюємо, що Бог гідний «слави, честі і сили», бо зробив щось дуже важливе?

На перший погляд, це самоочевидне. Проте яка вже там очевидність! Світ повний рухів, систем, філософій і релігій, які бачать у творінні щось неповноцінне, а то і вважають його темним, неприємним і небезпечним місцем або ж несуттєвим для «духовного» життя. Немає браку і в тих, хто поклоняється не Богові Творцю, а самому світу або силам у ньому (як правило, грошам, сексу, війні чи силі). Апокаліпсис закликає нас обрати золоту середину. Усе творіння славить Бога, і ми, люди, покликані прославити Його всім серцем і всією душею, усвідомивши, що Творець гідний нашої хвали.

Попередній запис

Об’явлення 4:1-6а – У тронному залі

Наступний запис

Об’явлення 5:1-7 – Лев і Агнець