«І коли п’яту печатку розкрив, я побачив під жертівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи: Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу? І кожному з них дано білу одежу, і сказано їм іще трохи спочити, аж поки доповнять число їхні співслуги, і брати їхні, що будуть побиті, як і вони. І коли шосту печатку розкрив, я поглянув, і ось сталось велике трясіння землі, і сонце зчорніло, як міх волосяний, і ввесь місяць зробився, як кров… І на землю попадали зорі небесні, як фіґове дерево ронить свої недозрілі плоди, коли потрясе сильний вітер… І небо сховалось, згорнувшись, немов той сувій пергамену, і кожна гора, і кожен острів порушилися з своїх місць… І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожен вільний, поховались у печери та в скелі гірські, та й кажуть до гір та до скель: Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!… Бо прийшов це великий день гніву Його, і хто встояти може?»
Шахова партія може закінчитися трьома способами. Перший спосіб: один із суперників ставить мат і тим самим виграє. Другий спосіб: суперники погоджуються на нічию, вирішивши, що їм не здолати один одного. Є і третій спосіб: один з гравців, роздратувавшись, змахує фігури з дошки і йде. Зрозуміло, що так чинити не годиться, але деякі так само випускають пару.
Немало людей вважають, що Богові варто саме так Себе повести: ніби, партія зі спасіння світу занадто затягнулася – чому б просто не перевернути дошку? Вже надто заплутаною і безглуздою стала гра: повно божевільних, які поводяться абсолютно неадекватно. А скільки страждань, болю, гніву і насильства навколо! Чи не пора Богові втрутитися і щось зробити? Чи не пора, так би мовити, послати танки і скрушити опозицію? До яких пір неподобство триватиме?
Це заперечення регулярно можна чути як від людей, які переконалися в Богу, так і від людей, які взагалі ніколи в Бога не вірили. Вони обурюються: що це за «Бог», який нічого не робить перед лицем страхів і лих світу. Про яке суверенне володарювання Творця над світом можна говорити, якщо навколо така каша? Давно пора стусаном відправити шахівницю до вогню.
Втім, ці думки не покидають і багатьох вірних. Для них нинішні страждання здаються нестерпними. Що ж, ще біблійні Псалми і Пророки так запитували Бога. Ще діти Ізраїльські в Єгипті благали Бога щось зробити (Вих. 2:23). Крик «доки, Владико?» лунав із століття в століття. Це п’ята печатка: не грізний вершник, але душі убитих за вірне свідоцтво про слово Боже.
Взагалі уривок цікавий з багатьох причин. Наприклад, це єдине місце в Новому Заповіті, де сказано щось конкретне про місцезнаходження спочилих християн. Вони перебувають «під жертовником». Досі Іван не згадував про «жертовника», але незабаром ми побачимо, що тронна зала, що відкрилася його погляду, є небесний Храм. Ці «душі» усвідомлюють, що суд над світом ще не відбувся, і зцілення ще не сталося. Нечестя, включаючи нечестя, яке убило їх, ще в дії. Вони жадають правосуддя, як і всі, хто випробував на собі жахливу несправедливість. Це не дріб’язкова мстивість, а нескінченний біль у серці: коли ж буде виправлений світ? Коли Бог покаже, що вирок над ними був несправедливим?
Тут ми зустрічаємо один з численних закликів до терпіння в Апокаліпсисі: чекайте! «І кожному з них дано білу одежу». Можна здивуватися: як «душа» може надіти щось? Проте Іван говорить мовою символів: білий одяг втілює чистоту і перемогу. Виявляється, що до остаточного звершення божественної справедливості має статися щось важливе. Лише потім буде явлений новий світ, в якому мученики воскреснуть і правосуддя восторжествує зримо.
Між іншим, з’ясовується, що Бог править світом зовсім не так, як багато хто Йому радить. Якщо продовжити ризиковане порівняння історії з шаховою партією, Бог не збирається змахувати з дошки фігури. Нічия Його також не влаштовує. Які б підступи не готував супротивник, Бог збирається здобути кінцеву перемогу.
Проте доки, повторимося, зло має досягти свого максимуму, щоб отримати за заслугами на Страшному суді. Згідно з Писанням, дуже давно Бог сказав Аврааму, що його сім’ї доведеться почекати: лише через чотири покоління набудуть вони Землі Обітованої, «бо досі не повний ще гріх амореянина» (Бут. 15:16). Іншими словами, Бог не судитиме їх, доки вони повністю цього не заслужать. Звернемо увагу на два моменти. По-перше, зло, що втілюється чотирма вершниками, має досягти піку в мучеництві чергових вірних. По-друге, багато в чому через це мучеництво і станеться праведний суд Божий. Як ми побачимо, саме так здобувається перемога Агнця.
Невже зняття печатки обіцяє одні лише жахи народу Божому? У жодному разі ні! Шоста печатка показує іншу сторону картини (в. 12-17). Знову-таки пам’ятатимемо, що перед нами символи. Дійсно, у давнину багато людей убачали в затьмареннях, землетрусах і кометах знамення. Іван не заперечує проти того, щоб цей уривок викликав у читачів подібні асоціації. Проте в Старому Заповіті такі образи як затьмарення сонця, перетворення місяця на кров і зірки, що падають, часто вказували на великі і знакові потрясіння. (З подій нашого часу до потрясінь відносилися б падіння берлінської стіни або двох веж під час теракту 11 вересня 2001 року.)
Деякі читачі вважають, що тут описаний «кінець світу». Проте якщо так, чому багачі і знаменитості ховаються в печерах? Швидше, «шоста печатка» говорить про час соціальних і політичних потрясінь, що увінчуються сценою, яку провіщали багато древніх пророків (напр., Ос. 10:8). Великих світу цього, та і не тільки їх, охопила паніка. Вони усвідомили, що цілком і повністю залежать від милосердя Бога Творця. Їх хитромудрі хитрощі ні до чого не призвели. Що ж з ними буде?
Як бояться вони погляду Творця і гніву Агнця! Тут перед нами ще одна дивна таємниця (пор. Лк. 24: переосмислення учнями пророцтв про Месію у світлі страждань і виправдання Ісуса). Вдумаємося в парадоксальність виразу «гнів Агнця». Трохи раніше лев ставав агнцем. Так і тут, намагаючись уявити собі гнів, про який йде мова, не слід забувати, що це гнів Агнця. Це гнів Того, хто у Своїй смерті утілив жертовну любов Божу.
Проте люди, що перебувають у паніці, цього не бачать. Творець здається для них жахливим монстром. Якось письменника Кінгслі Еміса запитали, чи вірить він у Бога. «Ні, – відповів той, – і я ненавиджу Його». Така тональність у голосі людей, про яких ми тут читаємо. Що ж, вони праві: Бог Творець, Який відкрив Себе в Ісусі, закликає світ до відповіді і не збирається миритися із злом у світі. Але вони помиляються, вважаючи Його вередливим і мстивим тираном. Його погляд з небесного престолу повний глибокої і невимовної печалі. У цьому погляді є і гнів, але цей гнів – гнів Агнця: втілена Любов відкидає те, що не містить любові. І боятися Любові є підстави лише в тих людей, які твердо мають намір опиратися її заклику.