«Потому я глянув, і ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття. І взивали вони гучним голосом, кажучи: Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві! А всі Анголи стояли навколо престолу та старців і чотирьох тих тварин. І вони на обличчя попадали перед престолом, і вклонилися Богові, кажучи: Амінь! Благословення, і слава, і мудрість, і хвала, і честь, і сила, і міць нашому Богу на вічні віки! Амінь! І відповів один із старців, і до мене сказав: Оці, що зодягнені в білу одежу, хто вони й звідкіля поприходили? І сказав я йому: Мій пане, ти знаєш! Він же мені відказав: Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця… Тому то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать. А Той, Хто сидить на престолі, розтягне намета над ними. Вони голоду й спраги терпіти не будуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка. Бо Агнець, що серед престолу, буде їх пасти, і водитиме їх до джерел вод життя. І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре!»
Колись, років до двадцяти з невеликим, я ходив уві сні. Пам’ятаю дивне і страхітливе почуття, з яким прокидався. Уві сні я був в якійсь кімнаті, в якомусь будинку і коридорі, бачив людей, щось робив. Але в міру того, як починалося денне життя, я усвідомлював, що зовсім не уві сні, а наяву був я в цій кімнаті і в цьому коридорі, а потім пробирався назад до ліжка. Між тим сон так просто не відпускав і вдень, іноді здавався більш ваблячим, ніж повсякденна реальність.
Як відомо, іноді буває інакше. Нічний кошмар здається таким реальним і жахливим, що прокинувшись, ми не відразу розуміємо: невже лише привиділося? Невже нещасний випадок не стався насправді, і ця людина жива? Невже монстр, що переслідував нас, був лише плодом уяви? Знову-таки повертатися в реальне життя буває непросто. Спершу доводиться відрізнити сон від марення.
У Івана були схожі проблеми з маленькими азійськими громадами. Вони стоять перед лицем кошмару, перед лицем гонінь. Що запропонувати їм як розраду? Зовсім не солодку цукерочку, а розуміння вищої небесної реальності, глибинного виміру ситуації. Реальність же полягає в тому, що Бог Творець і Агнець вже здобули перемогу, і вірні Агнцеві будуть врятовані від біди. Так, народу Агнця доведеться пройти через важке страждання, але потім він увійде до тронної зали Божої і вдень і вночі поклонятиметься Творцеві і служитиме Йому з великою, рясною і бурхливою радістю.
Отже, спочатку Іван «чує» про 144 тисячі обранців (в. 4-8). 144 тисячі – це 12 разів по 12 тисяч, символічне число, що втілює повноту народу Божого. Проте з подальшого видіння стає ясно, що реальне число обранців незрівнянно більше. Одягнені в білі одежі – знак перемоги і чистоти, – вони тримають у руках пальмове віття (також знак урочистості і святкування) і не можуть приховати захвату. З їх вуст виривається хвала і дяка Богові та Агнцеві: вони здобули перемогу, що принесла їм позбавлення.
Слово «спасіння» у в. 10 буквально означає «позбавлення». Проте в Старому Заповіті воно часто вказує на «перемогу, через яку досягається позбавлення». Судячи з усього, такий сенс і тут. Вигук хвали триває у в. 12: великий натовп врятованих з радістю визнає, що все добре, благородне, сильне і мудре – від Бога. Говорячи по-науковому, такий справжній монотеїзм: люди не просто дотримуються сухого і абстрактного формулювання про єдність Бога, але в них із серця виривається хвала Богові, Джерела всякого блага.
Далі йде один з тих невеликих діалогів, які були характерні для пророчої літератури тієї епохи. Не забуватимемо, що Іван перебуває в небесній тронній залі (див. також в. 15), яка є також небесним Храмом, небесним прообразом єрусалимського Храму. Він не спостерігає за подіями здалека, а знаходиться прямо там, з чотирма тваринами і двадцятьма чотирма старцями. Один із старців заговорює з ним, ставлячи питання, яке висить і на вустах у читача: що це за люди?
Старець сам же і дає відповідь, таку важливу для Іванових громад. Це ті, що прийшли від великого горя. Переживши кошмар, вони прокинулися славним і свіжим ранком. А одежа в них біла не тому, що вони зовсім вже нічим у житті не заплямували себе, а тому що кров пасхального Агнця – жертовна смерть Ісуса – позбавила їх від рабства гріху, дозволила знаходитися в присутності Бога Живого. А значить, вірні на землі не повинні боятися, що доведеться невідомо скільки чекати, поки їх очистять. У цьому немає необхідності. Смерть Христова і перенесене горе зробили усе, що слід.
Бог не лише дозволить їм перебувати у Своїй присутності. Він укриє їх. Якщо наслідувати буквальний сенс грецького тексту, Він «розкине над ними шатер», як колись розкинув Шатер (Скинію) серед древніх ізраїльтян у пустелі. Усі дари єрусалимського Храму перебуватимуть з ними.
Проте цього мало. У цей момент Іван прозріває ще віддаленіше майбутнє: Новий Єрусалим. Ми ще не знаходимося в ньому, бо доки є «Храм», а в останньому Місті «Храму» не буде (21:22). Але як часто буває в Апокаліпсисі (і в багатьох інших християнських текстах), сьогодення і майбутнє тісним і складним чином переплітаються. Обранці – члени ефеської, смірнської, пергамської та інших громад, над якими нависла загроза гонінь, – удостоюються можливості залучитися до деяких дарів цього Міста вже зараз. Бог укриє їх від стихій, голоду і спраги (пор. обіцяння Ісуса в Ів. 6:35). І от перед нами ще одна дивна зміна ролей: Агнець перетвориться на пастиря. Це царствений «добрий пастир», про якого було сказано в десятому розділі Євангелія від Іванна (пор. Пс 23: Бог як пастир, водить Свій народ до джерел води живої).
Ще одна нотка, що провіщає Новий Єрусалим: Бог «кожну сльозу з очей їхніх зітре». Про які близькі стосунки між Богом і людиною це свідчить! Так, Бог справедливо гнівається на тих, хто псує Його чудове творіння, несе нещастя і біди ближнім. Проте гнівається Він тому, що повний милосердя. Милосердя – основна Його риса. Він сходить з трону і особисто обтирає сльозу з кожного людського ока. Що ж ми уявляємо собі, коли чуємо слово «Бог»? Необхідно навчитися думати про цього Бога, а не про безликого бюрократа або жорстокого тирана. Так ми пробудимося від кошмару і увійдемо до реальності Божого дня.