Серед багатьох незакінчених справ мушу виокремити одну спільну рису: практично одностайна байдужість священнослужителів. Я вже неодноразово наголошував на цьому і сподіваюся більше про це не говорити, оскільки забагато випадків просто вражають певними відповідями чи певною реакцією, що не мають нічого спільного ані з Євангелієм, ані з церковними приписами. Обмежуся лише одним випадком, який мені здається символічним. Мені навіть дозволили сказати, де це відбулося: Болонья. (У момент написання цих рядків – це єдина велика італійська єпархія, в якій немає екзорцистів; коли ж вони з’являться, їй випаде честь стати останньою серед тих, в яких вони є. І не думайте, що моя критика зумовлена тим, що я родом із Модени…). Соні 18 років. Як це часто трапляється з сучасною західноєвропейською молоддю, вона багато подорожувала і багато чого пережила. Під час описуваних подій вона належала до Dark груп – нового покоління панк-течії. З цими групами вона відвідувала зустрічі сатаністів і спіритичні сеанси, після чого її поведінка ставала дедалі дивнішою.
Перше, що впадало в око, це її чорний шарф та великі затемнені окуляри. Вона не могла дивитися на сонячне світло, а якщо її погляд зустрічався із сонячним променем, вона починала кричати й намагалася сховатися. Також її життя супроводжувалося дивними явищами. З її слів випливало, що вночі її переслідували видіння, які не давали заснути. Деколи вона дивно співала, а повільні звуки нагадували орієнтальні панахиди. Часто вона несподівано втрачала свідомість, незалежно від обставин чи місця. Додам, що ні вона, ні її батьки не були віруючими.
Вона побувала в багатьох відомих лікарів, але ніхто не міг поставити остаточного діягнозу, не говорячи вже про покращення її стану. Відповідно, вона й далі страждала.
Коли Соня розповідала про те, що з нею відбувалося своїм найкращим подругам, здавалося, що вона живе в постійному кошмарі. Вона була переконана, що всі вважають її божевільною. Іншою дивною річчю, що часто з нею траплялася, це різноманітні падіння: зі сходів, з крісла, виходячи з машини чи з автобуса. Вона несподівано падала на землю, звинувачуючи «когось», хто її штовхнув. І при цьому з нею нічого не ставалося: вона відчувала нетривалий біль, але не було ані крововиливів, ані подряпин, ані синців.
Одного разу вона буквально скотилася зі шкільних сходів. Одна подруга, яка бачила це на власні очі, була шокована можливою кількістю переломів. І знову жодної подряпини. Вона лише сказала, що відчула сильний поштовх, а ця подруга засвідчила, що це падіння виглядало так, неначе якась невидима сила штовхнула її.
Інша подруга Соні, яка мала зв’язки з архиєпархією через свою роботу, і яка добре знала єпископів-помічників (події відбувалися 1986 року), звернулася до одного з них за порадою щодо можливого екзорцизму. У відповідь вона почула, що екзорцистів в єпархії немає, оскільки не існує жодних підстав для цього; що все це вигадки, а священики мають набагато важливіші справи, аніж всі ці дурниці. Спроби поговорити з іншими священиками теж закінчилися нічим. Усі вважали смішним й образливим займатися чимось подібним. Соня вже навіть не виходила з дому, навіть її найкращі подруги відвернулися від неї, оскільки не знали, як їй допомогти.
На підставі сказаного вище неможливо однозначно стверджувати, чим зумовлені страждання Соні. Але всього цього більше ніж достатньо, щоб за справу взявся екзорцист і дуже плачевно, що цього не сталося. А священнослужителям, які були в курсі справи, але нічого не зробили, має бути дуже соромно за свою поведінку. На жаль, мушу визнати, що маю задокументовано багато аналогічних випадків. Забагато. Маю всі дані про те, до кого зверталися, і те, які відповіді було отримано. «Ті, хто увірували в Христа», так не поводяться (див. Мр. 16:17).